Віктор Сорока: «Карантин допомагає більше і тісніше взаємодіяти з глядачами»

 

Віктор Сорока, випусковий редактор "Факти" ICTV

Світлина: Facebook Віктор Сорока

«Що у вечірніх новинах? Як співається в старій пісні, смерть – на автодорогах, смерть – на авіатрасах. Горить світ. Горять країни. Що за кадром вечірніх новин? Все як завжди. Дрібні інтриги і дріб’язкові образи. Великі проблеми і великі почуття. Життя триває. Шоу триває. Ви думали – це страшно? Ні. Це звичайна професія сильних чоловіків і красивих жінок. Просто – робота. Просто – доля. Просто – професіонали грають у смерть і небезпеку». Так описує роботу телевізійних журналістів відомий письменник, автор, що створив бестселери так званих виробничих романів,  Артур Гейлі у книзі «Вечірні новини».

Про наповнення випусків новин, красивих жінок і сильних чоловіків українського медіа-простору «Часу Таврійського» розповів випусковий редактор інформаційно-аналітичної програми «Факти» телеканалу ICTV Віктор Сорока. Щоправда, скандали, інтриги залишилися за кадром. Цьогоріч  програмі виповнилося 20 років. І це лише перша двадцятка у Віктора в його особистому телевізійному марафоні, який почався у 1999 році:  парламентський кореспондент «Фабрики новин», заступник головного редактора інформаційної служби і водночас випусковий редактор новин, шеф-редактор «Фактів». Бо це просто – робота. Просто – доля.   

Як пандемія вплинула на роботу телевізійників? Телебачення - це ж процес безперервний?

Вплинуло, на жаль, досить серйозно, але ми працюємо. Кількість етерів не знизилась. Якість відео трішки зменшилась, тому що раніше ми писали всі інтерв’ю тільки наживо, а тепер майже половину пишемо в Zoom, Skype чи у будь-якій іншій спосіб або просимо людей самим себе знімати. Ми використовуємо набагато більше чужого відеоконтенту, чого колись не робили. Нашою родзинкою було все відзняти власноруч, кращої якості і так, як хочемо ми. Тепер через COVID-19 змушені робити інакше. Більше людей працює дистанційно, зменшилась кількість виїздів. Це новий виклад; дуже цікаво записувати людину по Skype. Колись таким чином ми писали в абсолютно виняткових випадках, а тепер Skype - наше все. Наприклад, нещодавно мали брати інтерв'ю в одного народного депутата. Зідзвонилися з ним, а він говорить: «Вибачте, у мене COVID, давайте онлайн». Таких випадків усе більше і більше.

Тож, бережемо себе, міряємо температуру щоранку, менше буваємо у людних місцях, не їздимо на ті зйомки, де дуже багато народу, бо є ризик. Тепер у нас інша взаємодія з глядачами. Вони дзвонять, просять приїхати, але ми у багатьох випадками кажемо: «А ви самі зніміть». Розказуємо, як зробити це правильно, як записати інтерв'ю, куди стати. Карантин допомагає більше і тісніше взаємодіяти з аудиторією.

Якщо ви тепер працюєте безпосередньо з глядачами, ви їх уже навчили, це є ваші агенти, в хорошому розумінні слова, то тепер професійних журналістів не варто і тримати? 

Ніколи і ніщо не замінить професійних журналістів. Журналіст - це той, хто вміє не тільки зібрати інформацію, але й проаналізувати, якісно подати, вибрати найголовніше. Глядач цього, на жаль, не вміє. Він може сказати: «А в моєму селі сталося те, в моєму місті сталося те, приїдьте зніміть, у нас така біда, у нас така радість…». Вони хочуть ділитися, але не можуть розказати коротко, чітко, захопливо. Через це роль журналіста не зменшується.

Як тепер організовується робочий день? Як працює творча команда? І чи вплинув ковід на скорочення, скажімо, штату працівників? 

Хто може працювати вдома - працює вдома. Наприклад, літературні редактори, які обробляють вже написані тексти, в домашніх умовах сидять за комп’ютерами, не наражаючи на небезпеку себе та інших. Журналісти, які працюють із міжнародною інформацією, теж готують матеріали таким чином. Графік не дуже змінився, штат ми фактично не скорочували, тому що випусків у нас скільки було, стільки й залишилося. Людей, які дивляться телевізор, на щастя для нас, стало більше, тому і роботи додалося. 

Якщо театр починається з вішалки, то з чого починається телеканал? 

Продовжуючи тему COVID, телеканал бере початок з термометра. Ми заходимо в приміщення і в першу чергу нам вимірюють температуру. Якщо говорити саме про образ вішалки, то починається з відеокамери. Ми працюємо на телебаченні, тож, головне не стільки слово, як картинка. Але насправді наше серце, душа і мозок - це ньюзрум - така open space кімната, де народжуються новини і передаються людям. 

Ви погоджуєтеся з тим судженням, що випуски новин роблять телеканал успішним? 

Якщо серйозний телеканал, то так. Є музичні, розважальні… От їм не треба новини. Вони успішні, тому що мають відповідний контент. Але поважний, загальнонаціональний канал не може бути без вдалих новин. Я пишаюся тим, що працюю у «Фактах». Дуже часто вони є топ-1 по каналу, а часто і по країні. У нас п’ять великих випусків новин, у нас найбільше продукту, і в ICTV точно не було б успіху без них. 

А скільки вас в команді працює над випуском новин? 

Приблизно у нас працює двадцять п’ять журналістів, десять редакторів і шість ведучих. У ньюзрумі багато людей, до півсотні щодня. Але варто пам’ятати, що над випуском новин працюють ще десятки наших колег: тележурналісти, режисери, відеоінженери, освітлювачі, гримери, дизайнери, графіки. Тобто над одним випуском працює близько ста людей, а над одним сюжетом п’ятдесят. 

Світлина: Facebook Оксана Михайлова

Один із головних дійових осіб вашої групи це є випусковий редактор. Яка Ваша роль у творчо-виробничому процесі? 

Насправді глядачі постійно думають, що головні ведучі, тому що вони розповідають. Люди нам дзвонять і кажуть: «Настя Мазур, Олена Фроляк, Інна Шевченко, Оксана Гутцайт сказали…». Тобто те, що озвучили вони, для глядача є найголовнішим. Але роль випускового редактора не менше важлива. Він формує, власне, те, яким буде випуск, його наповнення, з чого буде складатися. Якщо випуск хороший, то значить хороший журналіст і ведуча, якщо випуск поганий, то значить поганий був випусковий редактор. Така історія - бути сірим кардиналом, завжди поза кадром, за все відповідати, але вся слава ведучим, іноді журналістам. (усміхається ) 

Що входить саме у Ваші обов'язки? 

Збирати та аналізувати інформацію, давати завдання редакційним журналістам, слідкувати за дедлайнами, формувати верстку новин, вичитувати матеріали, робити зауваження, випускати етер вчасно, стежити за якістю матеріалу, відео, тексту, за балансом думок і, власне, за всім, що є у випуску. 

А конфлікти із журналістами бувають? Коли, наприклад, випусковий редактор каже: «Цей матеріал піде в кошик, тому що він недопрацьований, неактуальний». Хто ставить крапку у ситуації? Чи журналіст може «брикатися» і влаштовувати скандали? 

Коли журналісти зірки, вони часто «брикаються», але на те вони і зірки! Щоб було менше конфліктів, існує редакційна політика, і кожен журналіст, який приходить у компанію має знати, що у нас є такі правила. Ми робимо важливі речі цікаво, яскраво, розповідаємо інформаційно, змістовно. Кожен журналіст повинен бути особистістю, мати свою думку і вміти її відстояти. Якщо він її  викладає добре, а вона не співпадає з моєю, я все одно цей матеріал подаю. Але, якщо він суперечить правилам класичної журналістики, то не вийде в етер. Останнє слово завжди за редактором.

У нас є таке негласне правило: сперечаємося після етеру. Тобто якщо в нас така суперечка, що ми можемо не встигнути до етеру, то сюжет виходить у тому вигляді, який затвердив редактор. А вже після цього ми розбираємо матеріали, сваримося, доводимо думки, але ніколи не  ставимо під загрозу випуск. Новини - це творчість, це конвеєрне виробництво, де має бути дуже сувора дисципліна. Тому завдання редактора - закон, але він має поважати журналіста, його думку і працювати в одній команді. Чим більше поваги, тим кращий результат для всіх. 

З чого починається Ваш робочий день як випускового редактора? 

Прокинувся і, на жаль, «лізу» в телефон. Моніторю сайти новин, дивлюся чи не сталося нічого надзвичайного, тому що через п’ятнадцять хвилин побіжу гуляти з собакою, відповідно, годину буду без зв'язку. А не бути в курсі останніх подій, такого дозволити я собі не можу. 

А коли вже приходите на робоче місце, то з чого там починається Ваша робота? 

Я вмикаю комп'ютер, відкриваю інформаційні стрічки, ще раз перевіряю інформацію, редакційну пошту, всі додатки месенджерів, тому що люди пишуть. Спілкуємося з журналістами, що із запланованого вийшло, що злетіло, що треба доповнити, спілкуємося з головним редактором, «промальовуємо» собі картину інформаційного дня і починаємо працювати. 

Чи не виникає у Вас відчуття перенасичення від постійної вичитки інформації? 

Буває, тому читаєш тільки те, що тобі треба. Наприклад от, мене не цікавить кримінал, я його просто не читаю. Мене не цікавлять фейки, жовта преса - я їх не читаю. Шукаю тільки те, що важливо. Завжди треба обирати, адже інформації море, але вона не вся якісна. Жити двадцять чотири години в такому інформаційному морі не варто, бо можна потонути і ніколи звідти не випливти. На вечір інколи читаю розважальний матеріал, щоб було легше спати. 

За якими принципами будується ваш випуск новин? 

Треба розказувати глядачам те, що важливо, цікаво та суттєво. Різниця у «Фактів» з іншими новинами полягає в тому, що ми даємо таку інформацію, яка допомагає змінити  життя на краще. Ми добираємо такі новини, щоб після перегляду нашого випуску в цій країні захотілося жити і акцентуємо на тому, що у найскладніших моментах є щось хороше. Можемо розказати про COVID, тому що це болить у всіх. І коли говорять, що журналісти - це провокатори, що вони придумують, то насправді все набагато серйозніше, ніж розповідають. Кожен раз ми закликаємо, щоб люди себе берегли, щоб думали про здоров'я, гігієну, менше були в тих місцях, де можна підчепити цю заразу, і це ми будемо робити доти, доки коронавірус буде нашою загрозою. 

Яка побудова Вашого випуску новин? Ви для себе робите вибір, з якої новини будете починати випуск? 

Колись були блоки класичні, але глядач дуже вибагливий. Кому цікава політика той подивиться і далі перемикатиме, кому подобається культура, той буде дивитися тільки її. Звісно, зараз ми стартуємо здебільшого з COVID, останні роки загалом, на жаль, із зони ООС (операція об’єднаних сил з квітня 2018 року – ред.), раніше називалося АТО. Ми намагаємось починати з тієї інформації, яка реально важлива для максимально широкої аудиторії.

 

Світлина: Facebook Yulia Konik

Як добирається тематика сюжетів? Хто ініціює: журналіст, випускаючий чи можливо продюсер? 

Тематику сюжетів ініціюємо ми всі. Кожен редактор хоче, щоб його випуск був кращим, ніж у конкурента чи навіть у колеги. (усміхається)

Звісно, головний редактор є ініціатором, тому що це його редакція і кожен журналіст зобов'язаний пропонувати свої теми. Призначаючи редакційне завдання, я завжди кажу: «Ініціюйте свої теми. Це набагато краще, ефективніше, тому що ви робите те, що хочете ви, а не те, що хочу я». Це іноді легко, іноді складно. Крім того, у нас є інформаційно-аналітичний відділ, інформаційний продюсер, який теж стежить за стрічками новин, соціальними додатками, мережами, знаходить там цікаву інформацію і щодня присилає редакторській групі чи головному редактору.

Час від часу я ініціюю, іноді можна на столі побачити важливу тему, іноді в метро, іноді бабуся, яка продає яблучка, може сказати чи хтось з колег. Якщо є інформаційна служба, то кожен, хто в ній працює має ініціювати цікаві теми для сюжетів. 

Цікаво, а жанрова палітра ваших випусків новин яка? Стандартна - тільки репортажі й інтерв'ю чи допускаєте, можливо, якісь мікси, бо сьогодні жанри в чистому вигляді вже не існують ? 

Це точно, ми намагаємося робити по-старому. Тому основні наші це репортажі, спеціальні репортажі  пряме включення. Але зараз така розмита жанровість, що немає одного жанру: хтось може скласти теленарис, хтось може зробити телепортрет, хтось може зробити онлайн- інтерв'ю, хтось може зробити сюжет абсолютно с закадрового тексту, хтось може зробити сюжет без синхронну  але тільки на закадровому тексті, тепер можна все: час змінюється, світ змінюється, все змінюється, тому немає закостінілості, якою має бути форма. Важливо, щоб ми за формою не забували про зміст. 

Ось, наприклад, в кадрі з'являється ведучий у студії, і журналіст може бути десь на місці події. Тепер журналісти також можуть бути у студії, як співведучі, вони можуть бути на плазмі, вони можуть бути як ведучі в такій саме стилістиці подавати інформацію. Будь-які жанри допустимі, якщо це цікаво, якщо це важливо, як що там є нова інформація або нова емоція, тому форма подачі за журналістами. Знаєте, нас дуже цікавить, звідки це поєднання класики і новаторства, у нас багато є людей, які працюють 20 років у фактах, як і я, і головна редакторка й ведуча Олена Фроляк, а є люди які прийшли зовсім недавно, вони молоді, вони зовсім інші. Вони, можливо, раді знати, хто ми такі, вони не бачили нас до того, і вони зовсім інакше мислять, і ми дозволяємо їм те, що вони хочуть  і разом в нас виходить дуже гарний мікс. 

Тобто свіжа кров додає сил ? 

Так, додає сил, додає свіжості, додає експериментальності і новизни. Молодість і досвід - це краще поєднання. 

Світлина: Facebook  Inna Shevchenko

Чи пишуть ведучі випусків новини власні підводки до сюжетів, чи це все ж таки завдання лежить на журналістові, а ведучий просто «балакуча голова», яка озвучує все це ? 

Наші ведучі точно не «балакучі голови», наші ведучі - це особистості, а не просто екрані обличчя. Вони точно пишуть самі, вони придумують самі, ініціюють сюжет самі, ну і вони точно не диктори, як колись було з часів Радянського союзу або початку незалежності. Але я щодня кажу, що кожен журналіст свій сюжет повинен починати із підводки. Коли екстрені випуски і дуже багато свіжої інформації, ведучий не встигає написати свої підводки, дивитися сюжет. Тому журналісти зобов'язані писати підводку, але ведучий не зобов'язаний її брати або має право повністю її переробити, переписати під себе, під свій стиль, під своє бачення, під свої емоції на той день. 

Коли ми складаємо монтажний план або верстку, що буде за чим йти, що більше, що менше, то останнє слово завжди за редактором. Кажемо так: 50 плюс 1 акція у редактора, а 49 відсотків акцій у ведучого, адже він теж абсолютно повноцінний учасник цього процесу, може поміняти сюжет на коротку інформацію, він може навпаки попросити з цього зробити сюжет, може попросити поставити першим або останнім матеріал, і ми разом працюємо, тому ведучі в нас не просто «балакучі голови». 

Ви вже обмовилися про екстрені випуски, які бувають на телеканалі. Які ж особливості таких випусків новин, чим вони відрізняються від звичайних, традиційних і наскільки складно працювати, коли доводиться бігом в ефір все видавати? 

Можу зізнатися, що це експромт. Але найкраще, коли експромт продуманий, Коли звичайний випуск новин, ми знаємо що йде за планом: що перше, що друге, що у нас буде останнім, буває що першого сюжету немає, що другого немає, але все одно ми маємо кістяк. Коли екстрений випуск, то набагато складніше все для ведучого. Дуже багато інформації, якої немає на суфлері, якої ми не встигаємо написати, треба працювати прямо з комп'ютера брати інформацію, чи хтось тобі на листочку раздрукує і піднесе і ти читаєш текст, якого ти не бачив. Поки йде двохвилинний сюжет, треба прочитати в інтернеті щось нове. Така ситуація є викликом для редактора і редакційної групи,  і режисера. Адже треба терміново шукати місця для включення, відправляти журналістів, але з цим поспіхом воно не завжди виходить добре, але на те він і екстрений випуск, щоб його робити швидко. У таких випусках завжди має бути включення з місця події, яка стала причиною екстреного випуску, треба шукати зразу експертів.  Звісно, включається вся інформаційна група. 

Такі екстрені випуски дуже добре показують, на що здатна команда насправді. Тому що працювати в команді, коли все спокійно, всім роздали завдання, кожен знає дедлайн, час коли він має приїхати, коли він має написати і випустити- це все просто. А от відчуття ліктя і командної гри відчувається саме в екстреному випадку, треба терміново провести мозковий штурм, зібрати людей, розіслати хто куди їде, хто як включається, хто що говорить, які експерти будуть у студії, хто буде записуватися по скайпу, на це все пару хвилин. І зі спецвипуском ти маєш бути або першим, або кращим. А ще ліпше, коли першим і кращим. 

«Факти» цього року відзначили двадцятирічний свій ювілей. Яка історія успіху вашої програми? 

Те, що ми 20 років працюємо, і те, що ми хочемо працювати, і те, що ми серед лідерів інформаційних програм - це і є історія нашого успіху. Факти починали на каналі, який у той час був 5 або 6 за рейтингом, його ніхто серйозно не сприймав, тому що були монстри: ТСН (1+), Подробиці тижня (Інтер), Вікна (СТБ)…це були три монстри, з якими було взагалі дуже важко тягатися і на нас дивилися так зверхньо й скоса: ви взагалі хто? «Факти»? ICTV? І нам було важко пробивати свій шлях, але ми були впевнені, що ми хочемо зробити кращі новини, і ми готові їх робити, ми готові змінюватися самі, змінювати світ, і нам це вдалося, тому що нас почали впізнавати, нас почали любити, нас почали поважати. А потім нас почали боятися! Тепер ми - головні конкуренти найкращім інформаційним службам.

 

Історія успіху - це історія, що ми не втомилися робити яскраві новини. Історія нашого успіху - це історія того, як ми виростали разом з Україною, разом з суспільством, разом з нашими проблемами. Ми змінювалися, ми не втомилися бути іншими, так ми поєднували молодість із досвідом, набралися досвіду, ставали професійнішими, поміркованішими, зрозумілишими для глядача. За ці всі роки ми вивчили наших глядачів, ми тепер точно знаємо, хто він і що хоче, і як він хоче. Але кожні півроку глядач змінює свої смаки. Історія успіху - це кожен день боротися за цей успіх, бути першим - легко, важко втриматися на вершині багато років поспіль. Важка праця, професійність - це наша історія успіху і бажання змінити світ, і бути не байдужим. Тому що журналіст - це той, хто не байдужий. 

Чи не думали ви , колись змінити свою професію, чи не набридло вам журналістика за 20 років?

Ви знаєте, коли ти обираєш професію, яка є твоїм хобі, яка приносить задоволення, за яку ти отримуєш непогані гроші, я вам чесно скажу, то це не набридає. Дуже важливо обрати той фах, який любиш. Просто таких людей відсотків 10 – 11, які щасливі, що працюють на роботі і вона їм подобається. Я люблю свою роботу, я обожнюю свою роботу. Я, звичайно, трохи змінився, бо я був репортером, потім трошки побув ведучим, потім редактором - це одна й та сама професія, але інші її прояви. Журналістика - це про життя, а воно дуже цікаве. Нам же не набридає життя? Звісно, був період, коли я думав про політику, але зрозумів, що краще бути хорошим журналістом, а ніж поганим політиком, тому залишився тут і працюю далі.

На одному із перших занять ми досліджували світових медіа-магнатів, а також ми досліджували власників і українських телеканалів. Не можемо не запитати вас, чи впливає власник телеканалу на політику компанії, на журналістів, на тематику і так далі ?

Сказати, що зовсім не впливає, я збрешу. Нарікати, що впливає багато, теж збрешу. Наші власники, наші інвестори - це Олена і Віктор Пінчуки. Дуже відомі меценати, благодійники, бізнесмени. Якщо вони і впливають, то лише тим, щоб ми більше розповідали про загальнолюдські цінності, про боротьбу зі СНІДом, про важливість толерантності, рівності, про повагу до особистості, про сучасне мистецтво. Будь-якого політичного тиску чи втручання в редакційну політику в нас немає. В нас чіткі правила, чітка редакційна політика. 

Якщо вже продовжити тему світового телебачення, певно ви моніторите інших. Як випускового редактора, які випуски новин іноземних телекомпаній вам близькі?

Я вам чесно скажу, на жаль, робота редактора настільки завантажена, що часу дивитися постійно телеканали інших конкурентів просто фізично його немає. Мій робочий день закінчується о 8 - 9 вечора, я вже виснажений, не можу дивитися щось інше. Але зазвичай наш телеканал співпрацює зі службою BBC з українською редакцією. До нас приїжджали з Лондона фахівці, з якими ми працювали, і, оскільки ми намагаємося бути класичним теленовинами, то, звичайно, служба BBC абсолютно класична і приклад для наслідування. Багато інших служб бувають оперативні, бувають швидкі, бувають технологічно цікаві, але забувають про класику, про стандарти журналістики. BBC - це поєднання сучасних технологій, сучасної вже подачі легкої, якісної інформації і одночасно з дотриманням тих канонів журналістики.

До друку підготували Яна Суховєєва, Дмитро Гнетньов, «Час Таврійського»