Той, що з трибуни «кидав громи та блискавки»

 

«Слова. Навіщо їм взагалі існувати? Якби не вони, усього цього не

сталося б. Без своїх слів фюрер нічого не вартий. Без них не було б в’язнів, не

було б потреби втішати й вигадувати всілякі словесні хитрощі, щоб нам від

них ставало краще». 

Маркус Зузак, австралійський письменник

Блискуче уміння говорити – те, що дає змогу приковувати увагу людей , спосіб впливати ,розважати та переконувати живим словом. Давня Греція була багата на відомих ораторів: Цицерон, Демосфен, Аристотель, Платон, Лісій - ці всі персоналії здобули славу своїм умінням володіти словом. Серед них усіх, на мою думку, особливо досконалим даром володів Перикл, якого через це називали «олімпійцем». Плутарх так охарактеризував ораторський дар Перикла:

«... Він далеко перевершив усіх ораторів. З цієї причини,

кажуть, йому і було дано його відоме прізвисько ... З

комедій того часу, автори яких часто поминають його

ім'я як серйозно, так і зі сміхом, видно, що це прізвисько

було дано йому головним чином за його дар слова: як вони

кажуть, він гримів і метав блискавки, коли говорив перед

народом, і носив жахливий перун на язиці».

Красномовство Перикла було його природним талантом, а не результатом спеціального навчання. В юності Перикл отримав хорошу освіту, але в навчанні аристократів ораторське мистецтво і політика вивчалися поверхово.

У 440-і роки до н. е. він спілкувався з софістами, які першими почали навчати красномовству і від яких Перикл міг багато чого почерпнути. На жаль, промови Перикла до нас не дійшли. Ті, що наводилися Фукідідом, лише відбивали зміст і дух, можливо, справді виголошених Периклом промов, але не відтворювали точно їх лексичну форму. Про його красномовство можна говорити зі слів сучасників: « із трибуни він «кидав громи та блискавки», його промови підкоряли могутністю й силою ораторського пафосу, проникливістю і бездоганною формою».

Перикл завжди готувався до своїх промов, незважаючи на те, що коли були випадки закликів до виступу, оратор завжди відмовлявся, пояснюючи це тим , що він не встиг підготуватися. Оратор віддавав перевагу не довгим промовам з красотами, а всебічним продуманим коротким висловлюванням. Виходячи на трибуну, як правило, промовляв молитву: "Хай буде так, щоб я не сказав більше, ніж потрібно для діла". Немає аналогового образу створеної ним системи. Він ніколи не виступав проти рішень "Народного зібрання", за те волю його часто повертав в потрібну йому сторону влучними аргументами.

Під час промови він не міг дозволити собі посміхнутися чи смішити аудиторію різними історіями. Вираз обличчя Перикла завжди вражав, бо за період виступу він навіть не змінювався, а тримався спокійно, також оратор намагався не жестикулювати під час виступів.

Про Перикла , як видатного оратора ,свідчить така історія того часу: спартанський цар Архідам запитав Фукідіда - представника аристократичної партії, політичного противника Перикла про те, хто з них є більш вправним у боротьбі. Фукідід відповів: «Якщо я у боротьбі повалю Перикла, то він скаже, що не впав, через це виявиться переможцем і переконає в цьому тих, хто це бачив».

Підсумовуючи все вище сказане можна сказати , що Перикл - оратор, який залучав слухачів твердою логікою , впевненістю в своїй правоті, істинності своєї позиції.

Анастасія Дарганова, Час Таврійського