Лідер VS Бос

 

Що  означає бути лідером? А босом? Чи є різниця між цими, на перший погляд, схожими поняттями? Для мене особисто різниця стала зрозумілою на зустрічі студентів переміщених університетів у Дипломатичній академії імені Геннадія Удовенка при МЗС України. 

Бос керує людьми, у той час як лідер їх розвиває. 

Чи народжуються лідерами, чи ними стають? Що змушує запалювати очі слухачів, проникаючи в глибини душі? В мене чомусь були думки, що цими видатними людьми, як от  Мартін Лютер Кінг,  Махатма Ганді, які ведуть суспільство за собою, ними стають завдяки таємничому природному таланту. 

Але, можливо, лідерство  набувається за багато років тренувань, сильної дисципліни та величезного бажання? Відомою нам усім є фраза:«  Лідерами не народжуються, ними стають. Лідерів формує оточення». Можна, звісно, захоплюватися величчю подібних висловів, але будемо відверті:  хочеться ж відчути це наживо, що воно собою представляє, лідерство?

В рамках навчального курсу " Лідерство та міжнародні відносини" , що відбувся 8-9 жовтня, для відповіді на ці та інші питання зібрались молоді, допитливі студенти із двох університетів-переселенців ( які були вимушені переміститися на безпечні території через окупацію Донбасу та анексію Криму : Таврійський національний університет ім. В. Вернадського та Донецький національний університет ім. В. Стуса).

Я мав класну можливість протягом двох днів перебувати в атмосфері справжнього лідерства:  спершу завітав  до Дипломатичної академії, де  познайомився з видатними  дипломатами, які презентували себе та свою роботу. Серед них були Сергій Корсунський, дипломат  з великим стажем, Надзвичайний і Повноважний Посол України. «Потрібно мислити, бути частиною дискусії, аби ми, Україна, не лишилися на узбіччі історії»,– таким був лейтмотив його промови. 

 С. Корсунський має глибоке розуміння сучасної геополітики та нещодавно видав цілу книгу про це, зокрема описуючи роль України в сучасному світі, та куди ми рухаємося( Книга має назву « Зовнішня політика в епоху трансформацій»–для тих, хто цікавиться подібною тематикою). 

В залі також були присутні  дипломат Володимир Хандогій з величезним стажем, поділився деякими життєвими історіями зі студентами; Олексій Макеєв , який наразі працює політичним директором  МЗС, 

справив враження на студентів своєю "живою" мовою, неординарною презентацією. 

Пан Олексій зауважив дещо іронічно на початку:

«Важливо говорити із вами, студентами, як зі своїми найкращими друзями, адже ви, безперечно, є майбутнім нашої держави і будете в професійному житті намагатися подружити нас більше з Європою». 

Також, за словами  студентів, своїм коротким виступом неабияк запам'ятався  Володимир Різніченко, зовсім молодий хлопець, який саме працює над вкрай важливими питаннями відносин між Іраном та Афганістаном. Це, безперечно, дуже складний регіон, як наголошував молодий дипломат: «Аби ефективно працювати, потрібно дуже добре розуміти історію, зовнішню політику сьогодення, зокрема стосунки США із країнами Сходу, вплив Росії тощо. Тут зібрано все». 

Студенти під час короткого опитування  відмітили видатні якості спікера і зокрема організатора заходу Катерини Смаглій. Вона взяла за приклад Володимира і закликала студентів ставити собі нові виклики: «Такі молоді люди мають надихати вас плідно працювати над собою, постійно вивчати нове, тобто "поновлювати" кожного дня розуміння світу та твого місця в ньому». 

Другий день був також насиченим, вміщував у собі зустрічі з  Катериною Смаглій, Ганною Гопко, Альоною Гетьманчук. Для гендерного балансу, як розумію, вирішили перший день присвятити спікерам-чоловікам, другий- прекрасній половині людства:)

   ...  Такі зустрічі змусили мене задуматись про історії. Адже в історіях ми намагаємося знайти себе, вони мотивують, дають енергії,  інколи навіть змушують плакати або ж сміятись до нестями. 

Так от, кожна з наведених спікерок мала власну життєву історію, що надихає. І в кожної вона різна. К. Смаглій працювала багато над собою в студентські роки, здобула якісну  освіту в інституті Маккейна (США, названий в честь американського сенатора), де якраз вивчала лідерство та міжнародні відносини. Ганна Гопко була дуже активною в соціальних процесах, брала участь в Майдані, в 2014 почала працювати в політиці з пакетом реанімаційних реформ. Зараз продовжує роботу в соціально-політичному напрямку.  А. Гетьманчук, за її словами, є першою і до сьогодні єдиною українською журналісткою, яка взяла інтерв'ю в американського президента Білла Клінтона.Вона теж багато працювала над собою, писала матеріали в багатьох виданнях різних країн світу (Kyiv post, New York times, Washington post, угорські видання тощо). І врешті  громадська діячка відкрила разом із колегами медійний центр « Нова Європа», аби полегшити комунікацію України з європейським суспільством та з ЄС. 

Кожен зі згаданих спікерів мав складні випробування в житті. Шлях до втілених цілей був завжди горбистий, із злетами та падіннями, страхом перед тим, що чекає за ширмою. Але , що повинно надихнути нас в їхніх розповідях, це той внутрішній драйв, та важлива , значима місія, яка постійно була в них перед очима. Кожен  мав виробити сильні лідерські якості, сформувати  набір власних життєвих цінностей та бачення майбутнього, аби досягти тих вершин, які я описував вище, та продовжувати робити внесок у суспільстві. 

 Складні випробування?  Звісно, такий шлях мав пройти кожен лідер, але можливості–дійсно колосальні. 

Дякую.

ПС. Окрема подяка Катерині Смаглій за високу, дуже якісну організацію події. 

Іван Чепайкін, "Час Таврійського"