Андрій Кондратюк: Український науковець заробляє менше, ніж касир у супермаркеті

 

Кондратюк Андрій, Інститут фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського, НАНУ

Національна академія наук України наразі переживає не найкращі часи. Хронічний брак фінансування та кадрів дають про себе знати. У серпні цього року президент академії 102-річний Борис Патон відійшов у вічність. Обіймав посаду протягом 58 років поспіль. Нині наукова установа має нового президента. Ним став 69-річний Анатолій Загородній.

Роками Національна академія наук залишається не реформованою, без нормального фінансування та з присмаком радянщини. Чи йде за таких мов українська молодь займатися наукою? Розмірковує з «Час Таврійського» провідний інженер Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України Андрій Кондратюк.

Як ти зрозумів, що хочеш пов’язати своє життя з наукою?

По-перше, наука – це цікаво. По-друге, в мене не було особливого вибору. Коли я закінчив університет і почав шукати роботу, в мене було 2 варіанти: або йти в науку, або на фірму, яка займається вибуховими речовинами, і ця фірма в Бучі. А мені 2 години їздити на роботу кожен день і 2 години з роботи – це якось не дуже… тому вибрав науку.

Тоді чому обрав таку спеціальність, де тільки 2 шляхи?

Насправді, я обрав хімію тому, що вона мені досить легко давалася, я її розумів, і в принципі вона мені подобалася. А також у дитинстві мріяв винайти якісь ліки або загалом зробити щось корисне для людства. Хто ж знав, що хімічна галузь перебуває не в найкращому стані.

Ти задоволений роботою в НАНУ?

Не можна сказати, що я задоволений. В українських науковців низька оплата праці, просто мізерна. Вона в 1,5 рази нижча за середню заробітну плату по Україні і в 2,5 рази нижча за середню по промисловості. І це демотивує, коли ти 6 років провчився в університеті на хіміка, а потім ще 4 роки в аспірантурі, і після цього ти заробляєш менше, ніж касир в АТБ.

Є проблема у великій нестачі обладнання. Переважна його частка морально і фізично застаріла. Уяви, якщо в нас є обладнання, старше за мене, тобто ще з 70-х років, 80-х, деякі навіть з 60-х років, і нам доводиться на ньому працювати. Тобто матеріально-технічна база застаріла, і також застаріло у нас керівництво. Якщо донедавна наймолодшому академіку було 65 чи 67 років, не пам’ятаю точно. А президенту академії був 101 рік, царство йому небесне.

Відбулися вибори нового президента НАНУ? Очікуєш змін?

Місце президента посів послідовник колишнього. Буде все те саме, тому що прийшла людина, яка і так, по суті, займалась тією ж роботою останні років 5-10, і знає зсередини всю цю кухню, і буде продовжувати політику Патона.

Кого б ти хотів бачити на цій посаді і чому?

Важко сказати, тому що я взагалі хотів би, щоб Національну академію наук розформували як державну структуру. Вона застаріла морально, саме як головний науковий підрозділ у державі. Це залишилося тільки в Україні і деяких пострадянських країнах, коли Національною академією наук керує держава. А в більшості прогресивних країн академії наук – це приватні організації, які просто об’єднують вчених з різних сфер, якими не керують. Тобто, науковці не підпорядковуються академії, а просто є асоційованими членами.

 В одному з інтерв’ю новий очільник НАН Загородній сказав, що прикладна наука може бути самоокупною. У сучасних реаліях НАН, наскільки це можливо?

Тут треба говорити не про сучасні реалії НАН, а про сучасні реалії України. Тому що хто може бути споживачем прикладної хімічної науки? Промисловість. А в нас промисловості немає, її знищили за ці майже тридцять років незалежності.

Ну а якщо, наприклад, говорити про співпрацю з іноземними підприємствами?

Проблема в тому, що за законодавством ми не маємо права співпрацювати з іноземними підприємствами, тому що всі розробки НАН України належать державі, і ми не маємо права продавати ці розробки за кордон і розвивати їх за кордоном.

А що скажеш про співпрацю з іноземними науковими установами? 

Для нас це було б дуже круто, якби це розвивалося централізовано, а не так, як зараз – хто встиг, той вліз. Це все наразі винятково на власній ініціативі нижчої керівної ланки інституту. Тобто керівники відділів налагоджують контакти з іноземними інститутами чи фондами і для свого відділу вибивають якісь гранти, поїздки на конференції, стажування за кордоном тощо. Але це робиться не централізовано, тому в кого керівники відділів більш прогресивні і активні, ті мають такі можливості, а інші – ні.

Ти бачиш майбутнє української науки песимістичним? 

У нинішніх умовах я не бачу майбутнього української науки, тому що вона зараз знаходиться поза законом. Що я маю на увазі: всі ті закони, які прийняті щодо української науки, не виконуються державою. Це в першу чергу про фінансування.

Вже багато років нам співають, що українська наука має фінансуватися в обсязі 1,7% від ВВП, і щороку цей відсоток не надходить, більше того, реальний відсоток фінансування щороку знижується. Від 0,3% років 5-7 тому до 0,17% зараз. Це якщо говорити глобально.

 Щодо вчених в законі України про наукову та науково-технічну діяльність прописано чітко, що тарифна сітка наукових працівників повинна розраховуватись від ставки молодшого наукового співробітника, яка мала дорівнювати донедавна не менше подвійної середньої по промисловості зарплатні – тобто 19 з чимось тисяч гривень. Це не виконувалось ніколи, тому що реальна ставка молодшого наукового співробітника – це 5-6 тисяч гривень. Нещодавно внесли зміни в цю статтю, і зараз ставка молодшого наукового співробітника повинна дорівнювати 11-ти прожитковим мінімумам, що становить приблизно 23 тисячі гривень, і ці умови також не виконуються.

Тому, по суті, нічого не змінилося – як платили науковцям не стільки, скільки належить, так і платять. У законі написано «держава гарантує» таку оплату, і не виконує свої гарантії. То як ми можемо казати, що в науки в Україні є якесь майбутнє.

 Софія Мельник «Час Таврійського»