Світова інфекція з 38 мільйонами хворих. Про ВІЛ із вуст волонтерки

Світлина: ns-plus.com.ua

 1 грудня - міжнародний день боротьби зі СНІДом. Якщо коронавірус охопив світ несподівано і різко, викликавши паніку і змусивши оперативно реагувати, то ВІЛ вбиває нас «повільно, але методично»: 1,7 млн ​​заражених (4600 / день) і 690 тисяч смертей (1900 / день) за 2019 рік.

В Україні зареєстровано 250 000 людей з ВІЛ. У вашому оточенні, швидше за все, є ВІЛ-позитивні люди, просто ви про це не знаєте. 

Я поспілкувалася з волонтеркою МБФ «Міжнародний Альянс ВІЛ/СНІД в Україні» Людмилою Коваленко, яка поділилася з нами історіями зі свого життя та важливою інформацією про ВІЛ, адже це варто знати кожному.

Як саме Ви прийшли до волонтерства? 

Основною метою моєї справи — є розповсюдження інформації щодо ВІЛ/СНІД серед населення та допомога людям, які опинилися у ситуації, коли їх самих або близьких зачепив ВІЛ. Чому мене зацікавило волонтерство? Скажу відразу, маю чоловіка з позитивним статусом ВІЛ. Мій чоловік старший за мене майже на 10 років. Мав досить складне минуле, пов'язане з криміналом та наркотиками. І коли ми познайомилися, то він відразу сказав мені про свій статус ВІЛ. Мене це аж ніяк не злякало, навіть навпаки, я просто почала ставити йому безліч запитань щодо його «статусу».

Тобто можна вважати, що історія Вашого чоловіка спонукала Вас допомагати боротися іншим?

Так, після декількох побачень я почала глибше вивчати питання ВІЛ/СНІД в Україні. Хоча до того, я вже була ознайомлена з деякими аспектами цієї хвороби. Ми продовжили наше спілкування і наші стосунки нічим не відрізняються від стосунків будь-кого іншого. Просто мій чоловік щоранку п’є жменьку пігулок антиретровірусної терапії, і ми регулярно проходимо тестування. 

Зі мною все добре, ВІЛ мене не зачепив. Відверто кажучи, я зараз навіть і не згадую про те, що мій чоловік має такий статус. Ми можемо пити з однієї кружки, їсти однією виделкою, і робити все, що роблять здорові люди. Головне – це бути відповідальними та уважними. 

Можу зараз впевнено сказати, що саме мій чоловік і його ВІЛ-статус стали основною причиною того, що я пішла у волонтери, і вже більше трьох років допомагаю таким людям «адаптуватися», і маю багато ВІЛ-позитивних друзів, і всіх їх люблю та пишаюся ними.

Як можна і як не можна захворіти на ВІЛ? 

Так, розпочати, мабуть, необхідно з того що таке ВІЛ та СНІД? ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини. Саме вірус імунодефіциту людини є основною причиною СНІДу - це вже захворювання імунної системи людини, коли вона не здатна боротися навіть з найпростішими видами вірусу, і призводить до летальних наслідків. Простими словами СНІД – це позбавлений лікування та терапії ВІЛ, тобто його остання, запущена стадія.

 Повторюємо ще раз і запам’ятовуємо, що ВІЛ/СНІД

НЕ ПЕРЕДАЄТЬСЯ:

Повітряно-крапельним шляхом; через обійми і рукостискання; через поцілунки; через укуси комах; при спільному користуванні особистими предметами, посудом, одягом тощо; при вживанні спільних продуктів харчування, води; через загальний душ, туалет, басейн, сауну. 

ПЕРЕДАЄТЬСЯ:

При безпосередньому контакті з кров’ю; через незахищений статевий контакт; при спільному або повторному використанні шприців та голок; при використанні нестерильного інструментарію для татуювання та пірсингу; під час вагітності, пологів та годуванні грудьми – від ВІЛ- позитивної матері до дитини; при професійному контакті з інфікованим (коли кров інфікованого може потрапити у рани медичного працівника, наприклад під час операції).

А що потрібно робити людині, якщо вона дізналася про свій ВІЛ-позитивний статус? 

Якщо у вас виявлено ВІЛ, то перш за все потрібно пройти повторне тестування, але вже більш детально, бо експрес-тести можуть давати похибку. Після того, як статус підтвердився повторно, вам слід звернутися у найближчий кабінет Довіри. Там лікар-інфекціоніст разом з вами вирішить питання щодо вашого подальшого лікування та безкоштовної антиретровірусної терапії.

Що це за терапія?

Існує спеціальна антиретровірусна терапія. ВІЛ-позитивній людині достатньо випивати ліки щодня, щоб продовжувти повноцінне життя. Якщо ВІЛ-позитивний лікується, то не зможе передати вірус навіть при незахищеному статевому акті. 

Головне, не боятися. Життя після цього не обірветься, просто вам буде потрібно пити терапію щодня, так само, як це роблять люди з діабетом або гіпертонією.

Дехто і досі вважає що ВІЛ - це хвороба виключно наркоманів. Але насправді це ж не так?

Випадків захворювання щороку стає більше, серед моїх знайомих є ті, що захворіли ще до появи антиретровірусної терапії, але намагалися максимально підтримати свій імунітет різними «народними» способами. На зустрічах з ВІЛ-позитивними, були і досить милі дівчата, котрі отримали вірус статевим шляхом або через «голку». І у кожного з них були всі етапи «прийняття» свого статусу. Одна жінка і досі, живучи майже 20 років з вірусом, нікому не говорить про це. Бо їй так легше. Не хоче того «ярлика», не хоче бути об’єктом пліток. 

Минулого року на зустріч прийшов хлопець, який буквально кілька тижнів, як дізнався про свій статус ВІЛ, і він з заможної родини, ніколи не вживав наркотиків, просто мав незахищений секс.  

Найбільше мені сподобалася одна жінка, котра розповідала досить спокійно і відкрито про своє «сіре» минуле. Наркотики, безробіття, ВІЛ. У той час не було терапії, і згодом помер її чоловік, вона залишилась сама. Майже всі близькі залишили її, відвернулися від неї. Але одна подруга підтримала, і цієї підтримки було достатньо для того, щоб жити далі

На Вашу думку, які найбільші труднощі постають у житті для ВІЛ-позитивних людей? І що ми можемо зробити для підтримки таких осіб?

«Навішування ярликів» є найбільшою пролемою людей зі статусом ВІЛ і змушує таких людей мовчати. Це першочергово моральний та психологічний тиск на інфікованого, навіть близькі люди інколи починають інакше ставитися до члена своєї родини, якщо у нього раптом виявлено ВІЛ. А що говорити про дітей? Наразі проблема ВІЛ серед дітей лиш набирає обертів, і ви тільки на хвилинку уявіть, як себе почуватиме дитина у шкільному середовищі, де присутній булінг і без ВІЛ. 

Нашому суспільству треба збільшувати рівень своє толерантності. Розуміння від навколишніх допоможе інфікованим у психологічному плані відчувати себе звичайними членами суспільства.

Ольга Гіндес, «Час Таврійського»