Людина з вогнем у серці. Інтерв’ю з рятувальником

Фото взяті з матеріалів Б. Архипенка

Вони завжди приходять першими, щоб врятувати інших від вогню і смерті. Чимало про діяльність пожежної частини, професію рятувальника та надзвичайні події розповів колишній начальник пожежної охорони Миронов Яків Онисимович.  Які найчастіші причини загорання, про що думає людина, коли свідомо ризикує життям та як боротися з власним страхом перед небезпекою. Детальніше про це  читайте у інтерв’ю в «Час Таврійського».

Дайте власне визначення професії, якій присвятили своє життя?

Рятувальник – героїчна професія, яку дуже тяжко описати у повній мірі її значимості, як би часто нам не показували по телевізору оці всі матеріали катастроф, які розділяють людське життя на «до» і «після».   Ніхто не зможе відчути те, що відчуває пожежник, коли рятує чиєсь життя.

Розкажіть, що ще, окрім гасіння пожеж, входить до функцій рятувальника?

Пожежники-рятувальники виконують  роботи не тільки пов'язані з пожежогасінням. Вони боряться з природними катастрофами, повенями та іншими непередбачуваними нещасними випадками, наприклад, дорожньо-транспортна пригода.

Через що найчастіше трапляються пожежі?

За статистикою, найчастіше через людську неуважність, байдужість та нехтуванням загальноприйнятих норм. Незагашена цигарка, неправильне використання приладів, пошкодження проводки або неправильна її установка, а також найпопулярніше та найболючіше для мене – це розведення багаття у лісі. До того ж,  у цей список можна віднести пожежі в приміщеннях через зневажливе ставлення до правил пожежної безпеки. Всі нещасні випадки -  пожежі в кінотеатрі чи університеті, які я спостерігав по телевізору,  - оці всі смерті на совісті тих, хто в свій час знехтував всіма правилами безпеки.

А як часто бувають хибні виклики?

Дуже часто бувають. Диспетчер має на них реагувати і висилати пожежну машину у будь-якому випадку, навіть якщо відразу розуміє, що це хибний дзвінок. Тому хочу закликати всіх бути свідомими та порядними громадянами, адже від ваших дій, часто залежить чуже життя.

Яка Ваша реакція, коли приїжджаєте на такий сигнал?

Ситуація неоднозначна. З одного боку - це добре, що нічого не сталося, але будь-який виклик забирає багато часу та сил, а також забирає можливість допомогти людям, які дійсно потребують допомоги. Отож я закликаю всіх бути обачними, цінувати роботу один одного та мати повагу до людей, які повинні бути готові до боротьби за життя 24 години в добу.

Фото взяті з матеріалів Б. Архипенка

Все про що Ви розповідали складає немалий об’єм праці, для цього потрібна якась спеціальна фізична підготовка?

Коли поступає сигнал тривоги, чергові бійці повинні за 20 секунд одягти спеціальний одяг, після чого негайно сісти в машину і виїхати. Від того, як швидко прибуде машина на місце надзвичайної ситуації, часто залежать життя багатьох людей, тому так, потрібно бути фізично витривалим.

Чи є у Вас нагороди?

Їх дуже багато, але, насправді, як би там не було, вони ніколи не відігравали жодної ролі для мене.  

З якого року Ви почали займати керівну посаду?

Після воєнізації пожежної охорони в місті Фастів та його районах, десь на початку 1982 року. А взагалі в цю сферу прийшов після армії в жовтні 1963 року.

Який випадок був найнебезпечнішим у кар’єрі?

Чорнобильська катастрофа стала найнебезпечнішим випадком, я виконував обов’язки заступника начальника пожежної охорони області по Чорнобильській зоні. На другий день після аварії мене направили на місце вибуху, робота була надзвичайно небезпечна і довго там не зміг перебувати жоден рятувальник. Як зараз пам’ятаю, 12 травня 1986 року, день,  коли мене непритомного вивозили із зони ризику, день після якого я провів більше 150 днів у лікарні. Це все було складно як фізично, так і психологічно. Насправді ця ситуація і стала поштовхом для завершення моєї кар’єри, у 1987 році я за станом здоров’я пішов на пенсію.

Що відчувала людина, коли їхала на таку роботу?

Особисто я відчував повну невідомість, тоді ще майже нічого не пояснювали, ніхто не знав наскільки це небезпечно, не знав про наслідки, не знав як це відобразиться на стані здоров’я. Відчував відповідальність за свою команду, відчував страх.

Мені здається, пожежники безстрашні люди, адже обрали для себе таку небезпечну професію, а як ви прийшли в неї?

Страх нормальний фактор для будь-кого, в моєму випадку більше переживаєш за сім’ю, яка чекає вдома, боїшся їх підвести. А  в професію мене привело життя. Я ніколи не мріяв про цю сферу, якось само собою вийшло.

Катерина Миронова, «Час Таврійського»

Читайте також: «Обережно! Сухостій»