Що не так з екологічною програмою президента «Зелена країна»?

 

Світлина з відкритих джерел

Минулого тижня Держлісагентство представило «дорожню карту» екологічної програми Президента «Зелена країна», згідно з якою обіцяний ще в червні мільярд дерев планують висадити здебільшого у південних, тобто степових областях України, бо саме вони, за словами голови установи Юрія Болоховця, «з часом можуть перетворитись на пустелю».

Утім, громадські діячі й експерти з питань охорони природи не поділяють думку держслужбовця. Так, еколог Олексій Бурковський стверджує, що це дійсно може статися, «але не через відсутність залісення, а через величезний відсоток розораних земель».

Ба більше, його колега Олексій Василюк за місяць до цього вже пояснив, чому «не все так просто»: не тільки ліс, а й степ поглинає з атмосфери вуглець та утримує його, запобігаючи таким чином зміні клімату, просто це відбувається глибоко під землею, де органіка не розкладається, а накопичується, захищена дерниною, яку насадження дерев неодмінно зруйнує, спричинивши ерозію  ґрунту.

Інакше кажучи, намір влади або благий, але бездумний, або наскрізь популістський. І в тому, і в іншому випадку це призведе до зникнення степу, екосистеми з унікальною флорою та фауною, які становлять третину Червоної книги України.

Сліпачкам, тхорам та іншим істотам, які і без того зазначені у ній як зникаючі види, байдуже, які великі ідеї брати їхні старші вкладають у повне перетворення середовища їхнього існування, адже воно єдине з можливих, до якого вони пристосовані.

Крім того, такі масштабні штучні зміни природою не передбачені, а тому викликають в неї закономірний супротив, що значно ускладнює їхню реалізацію. Звідси і обурення професійної спільноти та прогресивного суспільства: навіщо насаджувати дерева, знаючи заздалегідь, що вони, як то кажуть, не приживуться? Це марна трата ресурсів. Якби на місці степу міг рости й розвиватися ліс, то так і було б від самого початку. А змінити закони природи людині не під силу, скільки б умовної влади над нею вона не мала.

Що вже й казати про моральний аспект цього питання: спотворити останнє, що залишилося від давним-давно спустошеного сільським господарством степу, задля гучного гасла, яке більшість людей забуде менш ніж за рік…

На жаль, це вже не перший випадок, коли ініціатива уряду, спрямована на поліпшення стану навколишнього середовища, робить ще гірше, ніж було. Так, з 2010 до 2015 року впроваджувалася схожа програма – «Ліси України», тільки в її межах, за словами її ж учасників, викорчовували самосівні березу і граб, аби посадити замість них вирощені в розсаднику дуб і клен. Нині останні майже зникли, перші виросли знову, а час і гроші, тварини та рослини… Де вони всі?

Насамкінець хотілося б ще раз наголосити на тому, що екосистема (ліс, степ, луг, річка, болото тощо) тому і називається системою, що її елементи взаємопов'язані. Тож найраціональнішим підходом до озеленення країни було б врахування особливостей кожної з її природних зон, чого наразі, попри гнів і критику, споглядати не доводиться.

Марина Сербина, Час Таврійського