Дарунок надії

Світлина: https://adventist.ua/churches/kyiv/12/

У Києві в церкві Адвентистів 7 покоління люди шукають порятунок чотири рази на тиждень: вівторок, п’ятниця, субота та неділя. Її відвідують, аби забути хоча б на годину про всі жахливі дії, про всі проблеми, що відбуваються поза домом молитви. Навіть під час економії електроенергії, коли вимикають світло в багатьох квартирах і ліхтарі на вулиці більше не допомагають знайти дорогу, люди відвідують це місце, щоб знайти притулок.

Зазвичай в дім молитви ходять люди літнього віку або середніх літ, більшість з яких жінки. Але іноді можна зустріти й молодь, яка теж бере участь в заході. На вигляд студенти грають на піаніно, співають пісні українською про любов та дружбу, возвеличують позитивні почуття. Проповідник читає Біблію, уточнює та висвітлює для інших людей певні аспекти, роз'яснюючи створення світу, взаємини Бога з народом, гріхопадіння. Це місце, де панують дружня атмосфера та рятування: перед початком всі (знайомі, сім’я або навіть незнайомці) вітаються, стискають руки одне одного й промовляють щирі побажання для інших. Але корисним це є не тільки для духовного стану, а й для матеріального.

Відбувається це все в церкві адвентистів 7 покоління, зазвичай чотири рази на тиждень о четвертій годині вечора. Відвідує дім молитви така кількість людей, що розходяться на два поверхи, адже в першому вже просто немає вільних місць. Входячи, можна побачити декілька рядів з довгими лавами, які розташовуються півколом. Рядів понад десять, тому кожен обирає зручне для себе місце: або посередині, або біля вікон, що заввишки в півтора поверху. Інколи можна побачити знайомі обличчя. Ти не знаєш ім’я цієї людини, вона не знає твоє, але ви щиро усміхаєтесь одне одному. Людям, яким не вистачило першого поверху, підіймаються на другий, і там відкривається менший простір, але від цього не менш затишний. Там також стоять лави в три ряди: посередині та з боків. Розміщені біля них рослини розмірами майже з людину або більше, додають цьому поверху атмосферу й дають бажання залишитися. Для людей з поганим зором або тих, хто сидить далеко, використовується проєктор, що виводить на стіні велику картинку промовця. Слухаючи промову, розумієш, що все зроблено для людей: динаміки, тепле приміщення, люди, що справно працюють й поважають одне одного; одним словом, чудова команда. Всі одне одного поважають, немає дискримінації.

В цьому, не побоюся сказати слова, домі, панує спокій. Для того, щоб іноді відірватись від постійного слухання, проєктор виводить відео з піснею та текстом до неї, і всі, не хвилюючись, як вони виглядають, дружно співають. В цей момент немає відчуття, що тебе засудять за невміння співати та в самої не з’являється бажання сказати комусь: “ти не маєш слуху”.

Але метою є не тільки служіння, а й допомога людям. Церква отримує гуманітарну допомогу з країн, переважно з Польщі, та надає її тим, хто відвідує дім молитви певну кількість разів. Люди мають прийти заздалегідь, щоб поставити мітку на аркуші паперу, і за чотири рази отримати коробку з гуманітарною допомогою (крупами, олією, м’ясними консервами тощо), та мають змогу отримати Біблію (українською або російською мовами). Зазвичай під час отримання допомоги купа людей стає в чергу, і ти розумієш, в які часи живеш. Але серед цих людей не помітно скупості та жаги отримати щось безоплатне, ні. Адже ці люди підходять і питають, чи можна взяти книжку на стенді, що стоїть після виходу, тобто цікавляться вірою. На стенді містяться різні роздруковані з інформацією листи, наприклад, “10 заповідей Бога”. Часто можна побачити якісь маленькі книжечки, в яких людина пізнає підтримку від Бога й отримує мотивацію, або інформація про гріхи та як їх пробачити перш за все собі.

“Коли мене запросили сюди, я сказав, що потрібно зробити якісь запрошення для людей. Але мені відповіли, що цього не треба. І зараз я бачу, як вас багато, і маю надію, адже у ваших очах я бачу вогонь”, – каже запрошений проповідник. Цей чоловік допомагав людям в Бучі, рятував їхнє життя, і сам за це ледве не розійшовся зі своїм. Лікарі ледве врятували його. А зараз він доносить людям, що не потрібно піддаватися відчаю, а навпаки, тримати віру й досягати своїх цілей.

Коли я тільки дізналася про те, що це місце можна відвідувати, то була здивована, що перед промовою незнайома мені доросла жінка посміхнулася мені та піднесла руку для рукостискання. Під час війни це був як малий промінь світла, що нагадає, яким має бути життя.

На мою думку, це не тільки місце, де людина моє помолитися Богові, а й місце для людей різної віри. Адже тут насамперед навчають вірити в себе та у своє майбутнє. Саме це зараз так потрібно людям, і неважливо, як саме вони постраждали від війни.

“Насправді раніше, коли я гуляла в Аврорі (пр.: назва парку, що знаходиться біля церкви), завжди бачила цю церкву, але не знала, чи туди пускають. Справді, і навіть розуму не вистачило дізнатися (сміється). Потім знайомі сказали, що там мають давати гуманітарку. А для мене це й отримати поміч, адже маю двох неповнолітніх дітей, і просто прийти в дім, де панує християнство. Я сама християнка, і щиро рада, що пізно, але дізналася про виступи тут”, – розповідає тридцятишестирічна Анна, з якою ми познайомилися під час однієї із зустрічей. 

Не тільки в Києві, а й в інших містах та областях є така церква, що певним чином відрізняється вже від знайомої нам церкви зі свічками, іконами та священником. Однією з таких споруд був дім молитви в моєму селі Воронки, що знаходиться в Рівненській області.

Світлина: https://www.chve.org.ua/vjrjnky/

Під кінець люди прощаються молитвою, стоячи біля своїх сусідів. Зазвичай у ній просять про можливість зустрітися ще один раз, відірватися від страшного життя і забути нарешті про війну всією країною. Отримати свободу.

Це місце — священне джерело духовності людей, де є можливість забути про всі негаразди, адже всіх нас поєднує одне, і це тяга до вищого, мета самопізнання. Місце, де є можливість зігрітися не тільки тілом, а й душею. І ти стоїш на вулиці біля церкви, розглядаєш її в темноті вулиць і відчуваєш себе краще. 

Валерія Хомич, Час Таврійського