Лариса Денисенко: стрибок у радіохвилі

Лариса Денисенко, радіоведуча

«Радіо знищило відстань і поєднало невидимим, але міцним зв'язком усі кораблі і міста Землі. Потім воно охопило потяги, автомобілі і літаки ... Скоро воно зможе вирватися за межі Земної кулі і створить тисячі речей, яких ми навіть не можемо передбачити», - так писав Сергій Колбасьєв, прозаїк-мареніст, радіолюбитель.

Нехай сьогодні дехто і вважає радіо бідним родичем телебачення, насправді ж саме воно стало причиною революції у світі культури та комунікацій.  Попиваючи ранкову каву, дістаючись до роботи або ж просто для задоволення ми вмикаємо радіоприймач та чуємо безліч голосів радіоведучих. Та не кожному під силу зрозуміти, який величезний шлях потрібно подолати цим людям, аби знайти невидимий зв’язок зі слухачами.

Успішна ведуча на «Радіо Культура» Лариса Денисенко сьогодні ще й відома українська письменниця, адвокат і правозахисниця. Про свій шлях радіохвилями та як це все поєднувати в одній людині пані Лариса розповідає для «Час Таврійського».

Сфери Вашої діяльності протирічать між собою чи навпаки доповнюють одна одну?

Знання, які я маю як правниця, дозволяють мені розуміти та розбиратися більше, скажімо, в темах політики та права. Тому мені легше готуватися до інтерв’ю з людьми правничої професії. Втім, складність полягає в тому, що коли ти ведеш програму, а не запрошена на неї як гостя, треба зменшувати рівень своєї експертної присутності, щоб, наприклад, слухацька аудиторія не заплуталася в тому, хто є хто. Ролі мають бути зрозумілими: це – журналістка, це – правниця. Я обрала підхід роз’яснювальної роботи: правники часто не помічають, що продовжують говорити мовою кодексів на аудиторії, котрі кодексів не читали і не повинні, то я допомагаю розібратися, дещо розшифровую, дещо прошу пояснити на прикладах чи наводжу свої.

Як Ви потрапили на радіо? Що стало поштовхом для цього?

Навичка говорити просто про складне. Наприклад, про кримінальну відповідальність розповідати так, щоб людям було зрозуміліше. Я сприяла тому, що на Громадському радіо почала відповідати за проєкт «Чайник», подкасти на різні теми з різними гостями, де ми займалися спільним розтлумаченням, відповідями на всі ці дорослі «чому», котрі ми не припиняємо ставити з дитинства. До співпраці мене запросила Ірина Славінська. Потім додалося ведення прямих ефірів на Громадській Хвилі, суспільно-інформаційній програмі, потім авторський проєкт про вміння захищати свої права і свободи «Ген справедливості».

Які саме програми ви ведете? Як до них готуєтеся?

Зараз в мене авторська програма для підлітків та дорослих «Школа опору і бунтарства» на радіо Культура. Вона ґрунтується на «трьох китах»: правозахист, психологія, просвіта. Сподіваюся, цей проєкт сприяє встановленню довіри між дорослими та дітьми, можливості проговорення складних тем, усвідомлення прав і свобод. Зараз здоровий спосіб життя вже є не так тенденцією, як реальністю і необхідністю, власне, я маю надію, що правозахисний спосіб життя також стане суспільною і зрозумілою нормою. Є вічнозелені теми, наприклад, тема гідного ставлення чи права на власність, завжди є про що говорити, що пояснити. Є теми, котрі народжуються завдяки інформаційним приводам або ж законодавчим змінам. Я налаштовую гостей на мовлення з обов’язковими прикладами, щоб і дітям, і дорослим полегшити сприйняття інформації, а для себе готую сценарій розмови.

Як проходить загалом робочий день від його початку до закінчення?

Я займаюся правозахистом, журналістикою, модерацією, письменництвом, освітою. Коли я веду велику конференцію, скоріше за все це буде основною подією дня, коли в мене призначене судове засідання або ж радіо- чи телеефір робочий день вибудовується навколо них – щось може відбуватися до, щось – після. Коли ти працюєш і залежиш, а також формуєш те, що відбувається в інформаційному просторі – робочий день в тебе не має завершення. І це – проблема, бо відчувається лінгвістична втома, формується психологічна залежність від новин, тому дуже важливо влаштовувати собі день/годину/добу інформаційного відпочинку.

Що потрібно для того, щоб досконало володіти голосом? Чи виконуєте Ви якісь тренувальні вправи?

Я працюю з диханням, власне, раджу працювати з диханням усім. У часи пандемії - тим більше зайвим не буде. І співаю.

Чи доводилось Вам працювати в етері з напарником? Якщо так, то як краще: самостійно чи в команді?

Мені подобаються парні ведення, якщо ти працюєш з людиною спільних цінностей, захоплень, почуття гумору, це дуже цінно. Дуже цікаво спостерігати, як формуються дуети ведучих. Відчувається і нещирість, і холодок, і захват, і гармонія. Мені видається, якщо твій напарник чи напарниця тобі цікаві, якщо ти відчуваєш повагу, якщо ви розвиваєте одне одного, є відвертими, тоді дует обов’язково складеться. Ще тут важливим є темп, ритм, вміння слухати, а не лише говорити, відчувати, хто в цій розмові компас, а хто буде ним в іншій. Мені з цим пощастило, в мене були і є чудові партнери і партнерки: Тетяна Трощинська, Анатолій Єрема, Ірина Славінська, Андрій Куликов, Юрій Макаров та багато інших. Є люди, з котрими я залюбки працювала б разом.

Чи кожен може стати радіоведучим? Цей талант з’являється при народженні або ж ним можна оволодіти згодом?

Буває, що ти отримуєш листа, наприклад, такого змісту: я вмію виступати, в мене досвід публічних виступів, проводив тренінги, я хочу працювати на радіо, кажуть, що в мене глибокий красивий голос, як мені влаштуватися? Люди дивуються, коли ти нагадуєш, що радіоведення це – журналістика. А журналістика - це не про красивий виступ, хоча приємно, коли людина вміє красиво виступати. Журналістика - це, зокрема, про стандарти мовлення, і більше про вміння слухати, будувати розмову, тримати темп, ритм, увагу, ставити прицільні питання, вміння працювати з новинним контентом тощо. Звичайно, всьому можна навчитися, було б бажання і здібності.

Важко знаходити гостей для етерів? Як Вам це вдається?

Краще йти не від гостей, а від теми. Розробка теми, заглиблення в неї, дасть краще зрозуміти, чиїх думок та голосів ти потребуєш в ефірі. Варто думати про різність позицій, про гендерний баланс, про експертну цінність, незаангажованість та якість, а також про відкриття нових експертних імен. Це все для мене є дуже важливим.

Можете пригадати, який з Ваших етерів був найважчим?

Завжди важкими є ефіри, коли йдеться про загибель, смерть, катування. Фактично всі ефіри, пов`язані з полоненими, заручниками Кремля, загиблими військовими, вбитими активістками та активістами, жінками, котрі загинули від рук своїх чоловіків, є дуже важкими. Тебе може лихоманити і під час ефіру, і після нього.

Пригадую, як зі своєю колежанкою я вела прямий ефір на тему монетизації пільг. Гостем був міністр фінансів. Під час програми надійшла жахлива звістка про вбивство Аміни Окуєвої. І ось ти говориш на задану тему, побіжно інформуєш про загибель людини, висловлюєш співчуття близьким, сама ледь зупиняєш сльози, а в твоєму месенджері є повідомлення до Аміни, де ти надіслала кілька суконь гіацинтового кольору, щоб вона обрала, бо час від часу ви спілкувалися. Там у месенджері вона ще жива, сильна, красива, тут в студії – гість, котрому також нелегко, бо такі звістки дестабілізують, і біль стискає кайданкою горло, а ти продовжуєш працювати.

Чи виникали у Вас якісь незручні ситуації протягом спілкування з гостями?

Та скільки завгодно! Але це все поточні робочі питання, котрі вирішуються. Гість або гостя можуть бути мовчазними, або ж навпаки «гонщиками». Хтось  прийде з папірцями і не може відлипнути від них. Хтось нахабно бреше. Хтось дуже хоче сподобатися. В когось таке відчуття власної важливості, що поряд нема місця ані тобі, ані слухачам.

Радіоведучому завжди потрібно бути в хорошому гуморі та знати про що розказати. Як вдається підтримувати цей настрій?

Треба бути в контексті подій. Власне, яку програму ви не вели б, потрібно перебувати в сучасному інформаційному просторі. Багато читати. Розвивати і вміти делікатно демонструвати емпатію. Тримати периметр мовлення, ви не повинні досконало розбиратися в економіці, але необхідно бути обізнаною щодо останніх тенденцій, проблем, викликів, читати аналітичні експертні матеріали, політичні прогнози, цікавитися соціо-культурними питаннями тощо. А щодо перебування в доброму гуморі: достатньо просто не кидатися на людей, ти ж з ними і для них працюєш. 

 

Ви прослуховуєте свої етери заради цікавості чи, можливо, щоб зрозуміти, яких помилок припустилися?

Так, прослуховую. Це один з кращих тренінгів, зрозуміти, як ти звучиш, де припускаєшся помилок, що потрібно наступного разу використати як прийом, а чого краще уникати. Навіть мовні паразити, а вони в мене є, так краще відловлюються.

Що б Ви порадили людям, котрі хочуть опанувати професію радіоведучого?

По-перше, не забувати, що радіоведучі це – журналістки та журналісти. А це означає – професійний розвиток, етика, незалежність, об`єктивність, відповідальність за свої слова. По-друге, зрозумійте, чим ви цікаві собі. Якщо ви будете цікаві собі, а це означає: більше читати, більше думати, навчатися, відкривати нове в минулому, незвичне в теперішньому, і не боятися робити крок уперед, швидше за все ви будете цікаві іншим людям, і, можливо, вони захочуть вас слухати. Тоді працюйте з диханням, з голосом: і робіть стрибок в радіохвилі. 

Яна Суховєєва, «Час Таврійського»