Екоактивістка Анна Гребенюк: Хочеться бути однією з тих крапель в океані, які змінюють нашу країну
Проблема переробки побутових відходів в Україні
більш, ніж актуальна. Найбільшого розголосу вона набула після львівської
сміттєвої кризи, що сталася у травні 2016 року. Тоді на Грибовицькому
сміттєзвалищі твердих побутових відходів під завалами загинули рятувальники,
які гасили пожежу на цьому перевантаженому полігоні. Його закрили. Перед
обласним центром постало питання: куди дівати сміття? Його почали розвозити на
інші полігони міст України. Львівське сміття мандрувало до Сум, Рівного,
Дніпра, Кропивницького, Миколаєва та інших населених пунктів. Мешканці міст
вдавалися до протестів щодо експлуатації місцевих полігонів під львівське
сміття. Меру Львова Андрію Садовому дорікали, що не спромігся збудувати
сміттєпереробний завод та
не опікувався проблемою сміттєзвалищ, тому все і спалахнуло. До сих пір «львівське сміття» подорожує Україною…
У Мінрегіонбуді кажуть, що на сьогодні найбільш поширеним способом переробки побутових відходів є захоронення, не спрямоване на отримання додаткової енергії чи сировини.
Анна Гребенюк мешкала в Арцизі Одеської області. Коли почалася російсько-українська війна, перебралася до Одеси. Кілька років тому вона оселилася в Глевасі, що на Київщині. Разом з однодумцями відкрила у цьому містечку станцію прийому вторсировини. Сьогодні вони збирають тонну на тиждень.
Я зустрівся з Анною, щоб почути, як створювалася сортувальна станція. А також дізнатися, чи прибуткова ця справа і де в наш час шукати натхнення.
Як давно почали цікавитися проблемами екології?
Проблеми сміття мене турбували ще з
дитинства, як мінімум з естетичного боку. Я ніколи в житті не викидала
будь-якого пакування на вулиці, все несла додому. Так мене навчив батько.
Наскільки мені відомо, ви не місцева. Але вже за рік по приїзду до Глевахи почали ініціювати те, на що ніхто з місцевих не наважувався. Яке місто стало рушієм Вашої проактивності?
Взагалі я з Арцизу. Коли почалася війна, жила в Одесі. Одеські волонтери створили проєкт «Перетворюємо сміття на допомогу». Вони збирали вторсировину та здавали її на переробку. Отримані гроші передавали в Одеський військовий шпиталь. Так дізналася, що в Україні є переробка сміття, і почала сортувати.
Але в 2016 році я з тримісячною
дитиною переїхала в Глеваху, де продовжила сортувати, але не знала, куди здати
вторсировину, особливо з дитиною та без власного транспорту. Тому спочатку дуже
довго все накопичувала на балконі, а також взялась уникати сміття. Продукти
почала купувати в свою тару, набирала в торбинки, контейнери.
У супермаркет без пакетів – легко! Фото: Анна Гребенюк
На який час вистачало балкона?
У мене небагато зібралось за цей час.
Добре, що з часом зустріла місцевого чоловіка, який збирав скло та ПЕТ з баків,
і виносила йому окремо. А ще тут є жінка, яка збирає картон, їй теж окремо
складала.
Коли дитина підросла, я почала вивозити накопичене на Київміськвторресурси та «Україну без сміття». Це виявилось не дуже зручним. А також почала знайомитися з іншими мамами і зрозуміла, що треба робити щось в Глевасі.
В 2017 році я створила фейсбук-групу, де писала про сміття, сортування, уникнення і так далі. А потім почала проводити збори, і люди почали сортувати та приходити. Спочатку людей та вторсировини було мало, тому накопичене знову збирала на балконі, тільки вже не тільки своє. Потім під балконом, потім у знайомих в гаражі. Коли збиралася необхідна кількість, до нас приїжджала велика машина та забирала все на переробку.
Коли стався той самий момент?
З часом людей та вторсировини ставало значно більше, і її треба було десь дівати. Перший збір провела в грудні, а вже восени 2018 року ми почали збирати гроші на приміщення під сортувальну станцію. В грудні ми встановили з дозволу селищної ради нашу маленьку сортувальну станцію, яка досі працює. І ми кожного місяця збираємо біля 4 тонн відходів, які йдуть на переробку, а не на звалище.
Також завдяки нам встановлені сітки
для вторсировини.
Щонеділі на станції людно. Фото: Анна Гребенюк
Нещодавно у вашої станції з’явився ґанок. Хто ці люди, завдяки яким він з’явився?
Допомогли мешканці Глевахи та Крушинки, які зібрали 5 тисяч. Допомогли мої друзі, Оксана та Женя, які на зібрані гроші купили матеріал. І їх сусід, який дуже дешево все зварив. Встановлювали також вони та Антон, який постійно допомагає на зборах та кожного місяця підтримує матеріально.
Наскільки прибуткова ця справа - сортування сміття?
У нашому форматі це взагалі не про прибуток. Тому що ми збираємо не тільки комерційно вигідну вторсировину, а все, що можна переробити. Наприклад, поліетиленові пакети ми здаємо безкоштовно, а за вивіз, скажімо, тетрапаку ще треба доплатити.
Також ми не здаємо вторсировину на переробний завод, а пропонуємо заготівельнику, який її досортовує, пресує, накопичує і аж тоді везе на завод. Але навіть заготівельники не мають високого заробітку. Такий бізнес повинен підтримуватися державою.
А що скажете про місцеву владу? Вони чимось допомагають?
Не заважають. Поки не допомагають, але реагують на звернення, хоч і не дуже активно. Планую більше звертатися по допомогу.
Ви маєте дитину, працюєте, організовуєте роботу сортувальної станції. Що Вас надихає і як Ви всьому даєте раду?
Не даю ради (усміхається). Мені здається, я роблю менше, ніж могла б. Що стосується станції, я просто відчуваю відповідальність перед людьми, які вже сортують, які допомагають фізично та матеріально.
Дуже хочеться бути однією з тих крапель в океані, які змінюють нашу країну.
Якби Вас зараз слухали всі мешканці нашої громади, зокрема й місцева влада, що Ви їм сказали б?
Банально, але сказала б, що в багатьох населених пунктах України ще досі немає сортування взагалі, а в нас є. Я з допомогою невеликої кількості мешканців створюю умови для сортування в Глевасі. Витрачаю багато часу та сил. І дуже хочу, щоб населення розуміло, що чекати змін від влади можна довго. А змінювати свої звички для того, щоб жити в чистій та безпечній країні, треба вже. Тому що ми робимо це для себе та своїх дітей.
А ще хочеться щоб люди, які почали вже сортувати, робили це правильно. Тому що більшість чомусь навіть не намагається розібратись, яка упаковка переробляється, а яка ні; чому вторсировина повинна бути чиста та зменшена в об‘ємі. Тому інколи емоційно реагую на їхні дії, а через 10 хвилин вже все нормально. І продовжую далі…
Андрій Бондар, «Час Таврійського»
Коментарі
Дописати коментар