Крим. 7 років окупації: як підтримують Україну в ООН

Малюнок з відкритих джерел

 

Вже минула сьома річниця окупації Криму, коли Російська Федерація анексувала півострів. Протягом семи років Україну підтримують демократичні європейські країни, і держава розробляє стратегії щодо повернення півострова. 19 березня 2021 року президент Литви Гітанас Науседа з трибуни Верховної Ради українською мовою проголосив: «Крим - Україна!».

 

За роки акту агресії РФ проти України в ООН прийнято низку резолюцій щодо територіальної цілісності або щодо прав людини в АР Крим та місті Севастополь. 

 

Як повідомляє Постійне представництво України при ООН, загалом в стінах цієї міжнародної організації відбулося понад 40 засідань. Щоправда, картина голосувань за резолюції ООН по «кримському питанню» з кожним роком міняється. 

 

Найпершим документом стала резолюція Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України № 68/262 , яка була ухвалена 27 березня 2014 року на 68-й сесії, присвяченої саме кримському питанню. Цією резолюцією «міжнародна спільнота засвідчила чітко й у весь голос свою повну відданість суверенітету, політичній незалежності, єдності й територіальній цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах». Було здійснено відкрите голосування державами-учасницями Організації Об’єднаних Націй. 100 країн визнали агресію з боку Кремля, 11 держав проголосувало «проти», ще 58 - «утримались».

У 2016 році Генеральна асамблея ООН проголосувала за «Кримську резолюцію» №71/205, в якій йдеться про стан з правами людини в АР Крим та місті Севастополь. «За» - 73 голосів, «проти» - 23, 76 країн утримались. 

У грудні 2017 року відбулося чергове обговорення українського питання. В ООН проголосували за Резолюцію № 72/190, що стосувалася теж прав людини в окупованому Криму. «За» - 70 держав, «проти» - 26, утрималися - 76 .

У грудні 2018 року голосується знову резолюція, яка була  присвячена правам  людини в окупованому Криму, за номером 73/263. «За» - 65 держав, 27 держав виступили «проти», 70 - «утрималися».

У 2019 році розглядалася резолюція ООН 74/168. Підтримали документ 65 держав, а «проти» проголосували 23, утрималися 83 країни. 

У 2020 році за резолюцію 75/192 проголосували: «за» - 64, «проти» - 23, «утрималося» - 86.

Чому так змінюється картина голосувань, де кількість держав в голосуванні «за» підтримку України зменшується, коментують дипломати та експерти- міжнародники.

Ігор Турянський, Надзвичайний і Повноважний Посол України. 

Світлина з відкритих джерел

 

Ігор Турянський, Перший секретар Постійного Представництва УРСР при ООН (1978-1985), Перший посол України в Туреччині (1992-1997),  Надзвичайний та Повноважний Посол України в  Південно-Африканській Республіці (2000-2003)

Проти голосували ті країни, які були і є на сьогодні тісно (політично чи економічно) пов’язані з Росією (Вірменія, Зімбабве, Куба, Білорусь, Венесуела, Сирія та деякі інші). Вже тоді аналіз показував, що вони саме тому й не змінять свою точку зору. 

Виходячи з цього, ветерани дипломатичної служби України внесли пропозицію залучити їх, а особливо колишніх послів у відповідних країнах, уповноважити як спеціальних  представників Президента, Глави Уряду або Міністра закордонних справ  відвідати ті держави, які, перш за все, не брали  участі в голосуванні або утрималися при голосуванні, з тим, щоб надати відповідні  роз’яснення та  своїм авторитетом вплинути на результати голосування в майбутньому. У свій час, коли Україна обиралася до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН, такі кроки і тактика принесли необхідні позитивні результати. 

На жаль, подібні пропозиції не були сприйняті. 

Проводити роботу з представниками тих держав, які голосували проти, сенсу не було, немає і не буде. Скажіть, будь ласка, чи можна умовити чи переконати представників Лукашенка або Асада проголосувати проти Путіна? Очевидно, ні. Зусилля слід, перш за все, зосередити в роботі з тими державами, які не брали участі в голосуванні. Мені важко сказати, чи проводиться взагалі така робота в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку, тому що будь-яких позитивних результатів я не бачу. Важко сказати також, чи були дані відповідні доручення українським дипломатичним представництвам і консульським установам, розташованим за кордоном. Принаймні за результатами голосування цього не видно.

Українська сторона стверджує, що з кожним роком проекти резолюцій стають жорсткішими, вони звинувачують більш сильно Росію у неправомірній поведінці по відношенню до України, порушенні загальноприйнятих норм міжнародного права. 

Можливо й так. Але для посторонніх спостерігачів результати (цифри) голосування говорять самі за себе більше, ніж будь-які слова: якщо Україна втрачає голоси в порівнянні з минулим (попереднім) роком, виникає запитання - чому.

Більше того, якщо ми торкнемося резолюцій з питання прав людини в Криму, то на їх прикладі більш чітко побачимо, що після обговорення і  схвалення  в Третьому комітеті Генасамблеї ООН при винесенні їх на пленарні засідання Україна, на жаль, також навіть на цьому етапі втрачає підтримку (голоси) окремих держав-членів (для них питання прав людини є особливо чутливими, поскільки  самі ці країни їх порушують). 

Чому вони змінюють свою позицію? Очевидно, через недостатню роботу українських представників  з ними.

На мою суб’єктивну думку, делегації цих країн не бачать відповідних і необхідних зусиль (кроків) України при обговоренні цих проектів резолюцій в Комітеті і, особливо, при винесенні їх на пленарні засідання в залу Генасамблеї. В ООН само по собі нічого не робиться і автоматично з року в рік не пролонгується. 

Повірте людині, яка взяла участь у 19-и сесіях ГА ООН, що прості істини потребують багаторазового повторення. В ООН є багато специфічних і притаманних лише цій Організації усталених і неписаних правил.

Євген Магда, директор Інституту світової політики. 

Світлина: ІА Главком

Євген Магда, директор Інституту світової політики:

Україна дещо захопилася промоушеном Кримської платформи, втративши ініціативу в цьому питанні. Тобто презентація Стратегії деокупації та реінтеграції Криму та Севастополя це добре, але потрібні і менш публічні кроки у міжнародних організаціях. Зокрема, незрозуміло, чому Кримська платформа не запущена в День боротьби проти анексії та окупації Криму або річницю депортації киримли.

Проблеми України є не єдиними у нашому бурхливому світі, про них потрібно постійно нагадувати, причому - єдиним голосом.

Питання, пов’язані з дотриманням прав людини, традиційно чутливі для КНР. Китай тим часом активізувався в Африці, Росія - у Латинській Америці, що спричиняє перетоки симпатій.

Я обрав би слово кримськотатарською (наприклад, Батьківщина) і запустив медіа кампанію з його просування як РФ просуває слово Sputnik. На жаль, ідеї зі створенням Кримської платформи недостатньо - ще 4,5 місяці треба чимось заповнювати інформаційний простір вельми турбулентного світу.

Є щонайменше дві ідеї: медіакампанія з боротьби за звільнення 66-річної Галини Довгополої, яку окупанти засудили в Криму до 12-ти років позбавлення волі; просування слова мовою киримли (сам вибір слова можна зробити медійною подією) з метою його інтеграції до різних мов світу без перекладу.

Олег Бай, Надзвичайний і Повноважний Посланник. 

Світлина: Радіо Свобода

Олег Бай, Радник-Посланник Посольства України в Москві (1993-1996), Голова Державного комітету інформаційної політики України (1999—2000). Генеральний консул України в Республіці Казахстан м. Алмати (2000—2004).

 

Перший сплеск підтримки України викликаний саме реакцією на порушення фундаментальних засад міжнародного права. Далі почалися роздуми та приведення державами-членами ООН свого реагування у відповідність до реалій та конкретних зобов’язань, зокрема, перед державою-агресором.

 

Далі я виокремив би ті держави, які економічно не зацікавлені (від торгівельно-економічних зв’язків  до прямих підкупів) у погіршенні зв’язків з Росією. Держави, які отримують військово-технічну та пряму військову підтримку Росії. Далі ті, хто розуміє, що російський режим має більше, ніж достатнього коштів для дестабілізації всередині тих держав:від «протестних» демонстрацій до терактів та збройних виступів.

 

І, нарешті, просто, переходячі на побутову мову, байдужі. В силу різних причин, починаючи від географічного розташування. 

Скажіть, нам у свій час дуже болісним був збройним конфлікт Великої Британії (постійного члена Радбезу) та Аргентини через Фолклендські(Мальвінські) острови? А війни між сусідами на Африканському континенті? Нам болить окупація Китаєм (постійним членом Радбезу) Тібету? Росією (постійним членом Радбезу) т.зв. Павнічних територій Японії ?

Думаю, навіть ставши новими (відносно) членами ООН, не всі одразу знайдуть Україну на мапі…Як, зізнаємося, й ми їх…

Але, повторюся, чи не найбільшим чинником зменшення такої підтримки голосуванням я усе-таки вважав би посилення у різних формах російського (і китайського) тиску.

Крім того ( а, може, саме з цього варто було починати) ранжування зацікавленостями. Своя сорочка, свої інтереси - ближче до тіла. Чи не тому, наприклад, Тюркська Рада під головуванням Н. Назарбаєва та за участю президентів Туреччини (!), Казахстану, Узбекистану, Азербайджану, Киргизстану, Туркменії, Таджикітану та….та угорського прем’єра Віктора Орбана (!) а ні пари з вуст про кримських татар…

Відтак, дозволю собі зробити такий висновок: тенденція до зменшення числа держав, як підтримують Україну голосуванням, є неприємною, тривожною, але, поки що, не критичною.

Особливо наголошу на «поки що». Бо, дивлячись, як всередині України залишається стійкою тенденція не говорити про війну з Росією як про найбільшу загрозу самому існуванню України, не активізувати міжнародні зусилля на засудження Росії -держави-агресорки, окупантки, натхненниці, організаторці та спонсорці тероризму у світі, багато в кого може зміцнитися, а в когось і виникнути небажання втручатися в те, що дехто й досі називає «конфліктом».

Наталія Судейко, «Час Таврійського»