Богдан Петренко: «Ми повинні дезінтегрувати Російську Федерацію»

 

Малюнок з відкритих джерел

Російська федерація здійснила акт агресії проти України 20 лютого 2014 року. У той час в Україні відбулася Революція Гідності. Президент держави Віктор Янукович втік з країни. Відповідно до Конституції Української держави виконуючим обов’язки президента став голова Верховної Ради – Олександр Турчинов. РФ скористалася моментом зміни політичної влади і в Криму з’явилися «зелені чоловічки». Але на думку політолога, колишнього заступника директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдана Петренка РФ почала окупацію кримського півострова практично з дня відновлення незалежності України. Але як можна протидіяти агресії Російської Федерації проти держави Україна?  

Я вважаю, що протидіяти можна, влаштовуючи терористичні акти на території країни-агресора. Таким чином ми заявляємо і встановлюємо свої правила на тій території. Що ви думаєте з цього приводу?

Є різні методи протистояння агресії в тому числі й парамілітарний, про який ви говорите. Методи, умовно кажучи, партизанської війни на території ворога.

Якщо ми говоримо безпосередньо про терористичні акти на території країни-агресора, то ми маємо виходити з таких питань. По-перше, Україна має певну суб’єктність. Якщо будь-які терористичні акти будуть здійснюватися і за ними офіційно стоятиме держава Україна, то ми будемо нести за них відповідальність відповідно до міжнародного права. Більше того,  - у відносинах з іншими країнами, нас сприйматимуть як «вісь зла» і ніхто не захоче мати з нами стосунки. Тим більше, що РФ більше контролює світовий інформаційний простір, ніж ми.

Ми розуміємо, що росіяни не просто будуть шукати український слід, вони й так «малюють» український слід.  Згадаємо, як на згарищах від терактів у 2014 році знаходили «візитки Яроша». Де все згоріло крім однієї візитки.

Тобто це рівень відповідальності перед світом. У цьому ми відрізняємось від організація, які не мають визнання, власної території і власної держави. Тобто не мають суб’єкності. Я маю на увазі Ісламську Державу, ІРА чи ЕТА. До речі, часу ЕТА проводила терористичні акти на території Іспанії в 70-х роках ХХ століття безпосередньо проти представників влади або проти представників мілітарних структур, проти поліцейських, військових. Тобто, щоб не зачепити мирне населення, залишаючи і створюючи при цьому позитивний імідж, тобто це була війна виключно мілітарних структур. Навіть був випадок, коли під час теракту загинули не лише поліцейські, а й одна цивільна людина. Організація вибачилася за смерть цієї людини.

По-друге, ми маємо розуміти до чого призводить терористичний акт. Теракти, якщо вони відбуваються на території воюючих країн насправді призводять до того, що люди починають ненавидіти іншу країну, її громадян. Відбувається дегуманізація, демонізація противника. Тому Росія не проводить терористичні акти на території України, на кшталт того ж НОРД-ОСТу чи Беслану.

Саме тому, що Росії не вигідно формувати ненависть всередині нашого суспільства проти себе. Їй же необхідно провести внутрішню окупацію країни, тобто такі акції, коли підтримка проросійських політичних структур в Україні зростала. Ми побачили це останніми роками. Тобто відбувається не лише зовнішня агресія, але й відбувається й внутрішня окупація країни. Як приклад – посилення тієї ж ОПЗЖ.

Питання полягає в тому, шо Росія зацікавлена в тому, щоб вектор протистояння був не проти РФ, а між українцями, які живуть на одній території, і українцями, які проживають на окупованій території. Тому на окупованій території влаштовують терористичні атаки, начебто це справа рук «київської хунти». І саме тому я, наприклад, бачу, що в українському суспільстві формується такий наратив: винні в війні не лише РФ, а й те населення, яке проживає на окупованій території. Цей наратив підтримується Російською Федерацією, в тому числі завдяки таким терористичним атакам.

Чому Україна не спотворює цю російську картину світу, яку та нав’язує? Чому ми погоджуємося на цю картину світу, в якій є дві ворогуючі сторони: з одного боку українці, що проживають за лінією зіткнення, і українці з іншого боку зіткнення. Ми повинні ламати цю картину.

Повертаючись до вашого питання, ми повинні нести на російську територію певну «отвєтку». Хоча б для того, щоб сформувати в Україні, насамперед, що наш ворог - це не Донецьк, не Луганськ, не Сімферополь. Наш ворог сидить у Кремлі. Але ця «отвєтка» не має зводитися до терактів, особливо терактів масових, терактів, які призводять до великої кількості загиблого цивільного населення. Вони призводять до того, що відбувається мобілізація населення всієї країни. Формування запиту про помсту. Вимога до влади - відповідати такі запити. Наприклад, після події 1999 року, коли відбулась серія терактів у житлових будинках Російської Федерації, якій приписали чеченський слід, (прихід В.В. Путіна до влади - ред.), Росія відновила бойові дії на території Чечні. Таку логіку – теракти як засіб виправдання насилля у відповідь добре розуміють у Кремлі.

Питання в тому, яку «отвєтку» ми можемо нести. Як на мене, це мають бути не теракти. Це можуть бути диверсії. Це можуть бути ті ж самі теракти, але спрямовані виключно на комбатантів, їхню тезінку, комунікації. Особливо - проти тих військових частин, які брали участь у збройній агресії проти України. У нас же є певні списки. Це має бути і відповіддю на насилля в нашій державі, і сигналом, що ми не несемо загрозу мирному населенню. Це єдине, де я бачу можливий прояв такої парамілітарної складової в цій «отвєтці».

Мені здається, що зараз взагалі не доцільно зосереджувати росіян на українсько-російській війні. Тим більше, що на практиці такі диверсії ми не зможемо зробити, бо Україна не має такого бюджету і можливостей протистояти військовій агресії Російській Федерації.

Ми маємо дезінтегрувати самих росіян. Ми маємо створити підстави для того, щоб у них створювались свої самостійницькі рухи. Для того, щоб росіяни звернули увагу на власні проблеми. По-перше, проблем, які полягають в дезінтеграції суб’єктів Федерацій. Тобто, умовно кажучи Україна може підтримувати всі прагнення до самостійності всіх їхніх народів, які Російська Федерація «мирно» об’єднала в свій час.

По-друге, ми, звичайно, маємо звернути увагу росіян на їх власні проблеми, проблеми, умовно кажучи, грязних під’здів. Щоб росіяни зосередилися на тому, що коїться в їхній країні. Протести в Хабаровську продемонстрували, що влада не готова до того, що росіяни протестуватимуть з внутрішніх питань. Вона навіть не знала, що з ними робити на відміну від московських протестів. Тобто знає, що московські протести вона може загасити, а протести, на які виходить двадцять, тридцять тисяч населення, вже не знає, шо з ними робити.

Ми повинні впливати на запити російського суспільства, їхній порядок денний. Ми повинні нести таку відповідь, яка була б, по-перше, безпечною для нас, а, по-друге, відповідь, яка сприяла б послабленню державності Російської Федерації, тому що на сьогоднішній момент ми не можемо військовим шляхом звільнити територію України, яку окупувала Російська Федерація. Але ми можемо послабити Російську Федерацію і потім звільнити наші території військовим шляхом.

Яким чином це можна зробити?

Умовно кажучи, ми можемо підтримувати ту ж Ічкерію, ми можемо підтримувати інші рухи. Візьмемо той же Татарстан. Ми можемо підтримувати протести щодо переслідування угро-фінських народів на території Російської Федерації, щодо  приниження їхніх національних мов, щодо примусу вивчати російську мову. Ми повинні створювати можливості, щоб росіяни обговорювали власні проблеми. Так само, до речі, як Росія робить з Україною. Так само, як Росія Україні нав’язує якусь стратегію, що ми починаємо переорієнтовуватись з війни на соціальні питання.

Подивіться, які питання порушуються проросійськими партіями в Україні. Вони ж не порушують питання війни, вони акцентують увагу на питанні тарифів, вони акцентують увагу на питаннях пенсій. Тобто, намагаються всіляко переорієнтувати нашу думку на наші внутрішні питання, а не на зовнішні, не на загрозу з російського боку. Вони намагаються нас демобілізувати, тобто перевести наше суспільство з питань військових рейок на внутрішні протиріччя. Зробити так, щоб гіпотетичні праві протистояли гіпотетичним центристам чи гіпотетичним соціал-демократам.

Росії не потрібно формування ненависті до себе, їй потрібно просто контролювати Україну. Тому те саме віддзеркалення ми повинні робити на російській території. Розумієте, сучасна війна вона полягає не в тому, щоб ми мали виключно військову перевагу над ворогом. Ми повинні мати перевагу над його думками, над мізками, тобто насамперед ми мусимо втовкмачити в їхню голову, що Кремль їх дурить, що Кремль дурить Ростовську область, що він дурить Чечню, що він дурить Хабаровську область.

Тобто перед тим, як ми маємо піти на них війною, ми повинні створити у них образ ворога для більшості росіян у вигляді Москви, щоб пересварити, наприклад, Чечню з Інгушетією. Чи пересварити регіони між собою, щоб у них власні проблеми створювалися, і щоб вони акцентували свою увагу на цих проблемах. І тоді у них буде менше уваги, менше ресурсів для того, щоб створювати, по-перше, нам проблеми, а по-друге, для того щоб утримувати ці окуповані частини Донецької та Луганської областей.

Яким чином створювати ці проблеми їм?

Інформаційними ресурсами. Сьогодні ми не заходимо в їхній інформаційний простір взагалі. Чому ми говоримо про війну з Російською Федерацією 2014-2021 рік? Російська Федерація вела інформаційну війну на території України фактично завжди. Завжди вона формувала проросійські погляди. Якщо ми подивимося на Крим, то там, умовно кажучи, з дев’яносто другого року, якщо не помиляюся, проблеми почались - проблеми з нав’язуванням Москвою російської ідентичності. Вона підтримувала проросійські партії, і таким чимном Росія постійно нав’язувала українцям, особливо південно-східним регіонам власну ідентичність.

Пам’ятаєте цей поділ України на сорти з часів 2002року. Електорально нас ділили поділилися на помаранчевих і на біло-голубих. Тобто Росія взяла під своє крило біло-голубих, і вона почала нав’язувати їм свою ідентичність: «Російська мова, ностальгія за Радянським союзом, розповіді як все в Росії добре, а у нас - погано».

Росія довгий період часу готувалася до цієї війни. Вона ж не почала окупацію Криму 20 лютого 2014 року, як на медалях пишуть. Ні, вона окупацію Криму Кремль вів ще з початку дев’яностих років. Коли, по-перше, там опинився російський флот, а, по-друге, Росія цілеспрямовано почала впливати на інформаційний простір. Те саме відбувалося і з рештою України. Постійно нав’язувалися якісь символи, щоб схід України вважав Росію ближче собі, нав’язувалися загрози з заходу, мовляв, захід прийде і будуть гомосексуалісти. Фактично Росія ділила Україну, а потім вже почала військову окупацію. Вона ж не ввела війська просто так в зону, де її не підтримували. І вона ж не введе зараз війська в Київську область, тому що в Київській області її не люблять. В Київській області можуть організувати партизанський рух. Тут буде переважна більшість проти росіян, на відміну від ураженого російським впливом Сімферополя, Донецьку та Луганську зразка 2014 року

Тут я з вами згоден.

Але тут уже помаранчева зона, якщо ми говоримо про поділ. Є проблема в Дніпропетровській області, але навіть в Дніпропетровській області спротив Російській Федерації буде вищий, аніж він був в Донецькій та Луганській областях, ніж він був в Криму. Тому перш, ніж почати військову окупацію в Україні, Росія проводила окупацію свідомості.

Головний інструмент у сучасній війні не армія, а боротьба за мізки. Головний інструмент у сучасній війні в Російській Федерації - це Скабєєва. Головний інструмент у війні Росії проти нас - це ОПЗЖ, яке нав’язує свої власні пріоритети. Армія буде заходити в міста тоді, коли частина населення буде в середині себе вважати себе частиною «руского міра».

Коли ми говоримо про деокупацію, ми повинні спочатку змінити мізки там, а потім поверати туди українську армію, для того, щоб люди вважали українську владу визволителькою. А не думали в тих стереотипах, що нав’язувались з 90-х рр. – про негатив і ненависть до України. Тобто ми повинні інформаційно зламати стереотипне мислення, визолити мізки цих людей. А потім визволяти території.

І це ж стосується терактів. Теракти - це складна річ, бо їх можуть використовувати проти тих, хто здійснював самі атаки. Подивіться наприклад, як проти Ісламської Держави налаштовані на Заході. Як проти Чечні налаштовувалися в Москві перед другою чеченською війною. Подивіться, що відбулося після Беслана. Не дивно, що частина чеченського протистояння вважає Басаева агентом ФСБ, тому, що вбивати дітей - це налаштовувати проти себе.

Росія це дуже активно використовує. Особливо символи з дітьми. Той же «розіп’ятий мальчік» у 2014. Ми маємо визнати, що ми боремося з ворогом, який навіть в інформаційному плані поки що сильніший за нас, і ми повинні спершу здолати її в інформаційному плані, і лише потім - у плані військовому.

Тут ми повинні розуміти, що нам дадуть терористичні атаки в інформаційному плані. Чи не призведе це до того, до чого це в свого часу призвело з провокацією перед початком Другої Світової війни. Коли Німеччина створила так званий гляйвіцький інцидент - нібито польські війська ввійшли на її територію. Зрозуміло, що то були переодягнені німці, щоб потім спровокувати війну – casus belli. Чи не допоможемо ми Росії такими терактам, що вона мала підстави офіційно вводити війська на територію України? Розумієте нам не потрібно робити населення Росії мобілізованим. Це російський наратив - мобілізація населення, бо у них є зовнішня загроза. Якщо в Росії не буде зовнішньої загрози, то Федерація розпадеться. Що там буде пов’язувати, наприклад, Татарстан з Московською областю, багатий Татарстан?

Те, що ви сказали про Басаєва - агент ФСБ, це вже...

Ну, ви подивіться, прочитайте. Я ж не кажу, що він агент ФСБ. Я посилаюсь на частину чеченського протистояння Кремлю, ось в чому питання.

Я зрозумів про що ви кажете, але...

І сам по собі цей теракт якраз проти чеченців зіграв більше, ніж проти Москви.

Сенс в тому, що ці люди проявляли акти агресії, таким самим чином, як ця агресія була проявлена спочатку до них. Тобто це тотожний метод.

Я вас розумію в емоційному плані. Так, мені хочеться, щоб ми виграли цю війну з Російською Федерацією завтра, але ми не маємо на це ресурсів. Ми можемо, умовно кажучи, провести один теракт на території Російської Федерації, але чого це буде коштувати? Особливо, якщо дізнаються, що цей теракт був скоєний офіційними силовими структурами України?

Ми маємо діяти асиметрично. Асиметрично, але діяти, а не мовчати. Йти до перемоги. Ми маємо сформувати певну модель поведінки, яка продемонструвала б росіянам не потрібність лізти в справи України. Тут питання в тому чи виграти війну, чи дати їм по мізкам.

Сенс в тому, щоб показати державі-агресору, що ти хоча б щось можеш зробити. Тобто вони прийшли, забрали частину території, яка не належить їм. Чому не було ніякої зворотної реакції?

Росія скористалася тим, що влада в Україні втратила свою легітимність. Не було розуміння на місцях, хто керівник, і хто несе відповідальність за те, що відбувається, чиї накази слухати. Якби була чітка структура і повністю легітимна влада, Росія б не вторглась. Вона розуміла, що віддався б чіткий наказ і війська б здійснювали супротив.

Але у лютому-березні чотирнадцятого року змінювалася влада. Стара влада втратила легітимність, нова ще її не мала. Частина людей не визнавали нову владу в Києві. Не визнавали на рівні регіональних структур МВС, ЗСУ, СБУ.
В Києві не змогли чітко сформувати цю структуру, легітимність, і відповідно цим скористалась Російська Федерація.

Але чим далі заходила РФ на територію України, тим більше українці єднались. Уже не було помаранчевих чи біло-голубих – ми стали мобілізованими і ми ставали українцями.

В Росії ситуація гірше. Там проживають різні національності, етноси, групи, а влада лише шукає можливості, щоб їх об’єднати. Так ось - якщо ми будемо створювати терористичні акти, то це призведе до того, що всі нації, які проживають Росія буде мобілізуватися. Ми підіграємо Кремлю. Ми будемо грати в російські наративи «Осаждённой крепости». Вони ж звикли у цьому жити. Вони звикли жити, коли їм всі загрожують. І ці зовнішні загрози – вони лише єднають жителів Російської Федерації. А нам цього точно не треба.

Тобто ви залишаєтесь на позиції, що ніяким чином не потрібно протидіяти агресії, а тільки дестабілізувати якийсь інформаційний вакуум на території Росії, щоб люди думали, що вони живуть в поганій країні? Ви ж розумієте, що на акт агресії потрібно відповідати актом агресії, а не сидіти і прижати хвоста, а потім віддати частину території. Це не нормально. Ти повинен провести якість дії.

Правильно. Але не актом агресії - якщо ти не в рівній ваговій категорії з нападником. Якщо виходить Голіаф проти Давида, то це тільки в легенді може бути, що Давид переміг Голіафа.

Чому ? Це не легенда. Камінь є.

Для мене це легенда. Якщо ми говоримо про боротьбу армії, де бюджет армії Російської Федерації більший, ніж бюджет України. Хіба ми можемо протистояти військовим шляхом?

На відміну від Чечні, на відміну від «ДНР» і «ЛНР» ми маємо міжнародну суб’єктність. Проти нас можуть застосувати санкції, якщо ми будемо здійснювати терористичні акти. Ми будемо визнані державою-агресором. І це точно не допоможе нам в судах проти Російської Федерації – для того, щоб її визнали державою, яка фінансує тероризм.

Богдан Буглак, «Час Таврійського»

Читайте також: «Крим. 7 років окупації: як підтримують Україну в ООН»

«Україна та Молдова: як спільно протистояти впливу РФ?»