Інший Крим Мандельштама

 

Осип Мандельштам. Світлина з відкритих джерел

Мы живём, под собою не чуя страны,

Наши речи за десять шагов не слышны,

А где хватит на полразговорца,

Там припомнят кремлёвского горца.

Его толстые пальцы, как черви, жирны,

И слова, как пудовые гири, верны,

Тараканьи смеются глазища

И сияют его голенища.

 

А вокруг него сброд тонкошеих вождей,

Он играет услугами полулюдей.

Кто свистит, кто мяучит, кто хнычет,

Он один лишь бабачит и тычет,

Как подкову, кует за указом указ:

Кому в пах, кому в лоб, кому в бровь, кому в глаз.

Что ни казнь у него — то малина,

И широкая грудь осетина.

Цей вірш Осип Мандельштам напише в листопаді 1933 року, побачивши на власні очі наслідки голоду в Криму. Цей спланований совєтською владою голодомор котився територією України. Мандельштам не цурався свого авторства і читав цей вірш багатьом. Борис Пастернак тоді скаже, що це самогубство. Адже  твір висміював Сталіна. Цей вірш стане для Мандельштама фатальним…

Осип Емільович Мандельштам побачив світ 14 січня 1891 року у Варшаві. Є одним із числа найавторитетніших та найбільших  поетів ХХ століття. Народився майбутній поет в родині рукавичного майстра, купця першої гільдії та музикантки. Освіту продовжує в Тенишевському училищі, відомому більше як «кузня культурних кадрів», яке закінчує в 1907 році. Того ж року стає слухачем на відділенні фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького університету, але невдовзі забирає документи із канцелярії та переїздить до Парижа. В 1908-1910 р. вчиться у Сорбоні, де знайомиться з М. Гумільовим, захоплюється французькою поезією. 10 вересня 1911 р був зарахований на романо-германське відділення філологічного факультету Санкт-Петербузького університету, де провчився з перервами до 1917 року. Вчився не дуже добре, курс так і не завершив.

Його перша публікація-журнал «Апполон», а потім друкувався в журналах  «Гіперборей» та «Новий Сатирткон». Того ж року входить до гуртка акмеїстів – модерністська течія в російській літературі 20 років минулого століття.

Дебютними пошуками молодого поета стає збірка віршів «Камінь», яка видається тричі у 1913-му, 1916-му, та 1923-му роках, переважно зі зміною змісту. Веде доволі публічний спосіб життя, читає вірші, знайомиться з футуристами. 9 березня 1922 року у Києві одружується  з Надією Хазіною, про що свідчить обліковий запис, який у 2019-му році було знайдено в Київському міському архіві. У 1923 році він присвятить дружині свою збірку віршів «Друга книга».

Дружина згадувала, як сильно поет любив Крим: «Мандельштам завжди - все своє життя - прагнув на південь, на берег Чорного моря, в середземноморський басейн. Спочатку він пізнав Крим і полюбив східний берег, потім в двадцятому році побував на Кавказі, пробираючись обхідними шляхами з Феодосії до Петербурга. Середземноморський басейн, Крим, Кавказ були для Мандельштама історичним світом, книгою, «за якою навчалися перші люди».

У Криму письменник бував неодноразово і бачив його не лише ліричним,  романтичним, а й страшним, голодним… Усі свої переживання він буде виливати у заримовані слова.

Холодная весна. Голодный Старый Крым,

Как был при Врангеле – такой же виноватый.

Овчарки на дворе, на рубищах заплаты,

Такой же серенький, кусающийся дым.

Все так же хороша рассеянная даль –

Деревья, почками набухшие на малость,

Стоят, как пришлые, и возбуждает жалость

Вчерашней глупостью украшенный миндаль.

Природа своего не узнает лица,

И тени страшные Украины, Кубани...

Как в туфлях войлочных голодные крестьяне

Калитку стерегут, не трогая кольца...

А після цього вірша з’явиться от той фатальний. Потім арешт, заслання, знову арешт і смерть у пересильному таборі. «Мы живём, под собою не чуя страны…»

Едуар Оринич, «Час Таврійського»

P.S. У Києві на вулиці М. Занковецької, б.3/1, саме у цьому будинку поет обожнював зупинятися із своєю дружиною-Надією Хазіною (Мандельштам). Авторка проєкту - скульпторка Світлана Карунська.