У місці, де говорять руки
У цій спеціалізованій школі-інтернат сьогодні перебуває 96 дітей з особливими потребами, адже діагнози хлопчиків і дівчаток не дозволяють їм навчатися у звичайній школі. Кореспондентка «Час Таврійського» побувала у Волинській спеціалізованій школі-інтернат на Волині.
«Наші вихованці не глухонімі»
Переступаючи
поріг, треба бути готовим, що тут знаходяться діти з певними освітніми
потребами. Я готова не була... І це, мабуть, був найскладніший момент.
Дістатися
до Волинської спеціалізованої школи-інтернат просто. 2.5 км від Володимира —
приблизно 20 хв ходьби. Поблизу цього закладу знаходиться парк відпочинку. А
сам заклад - триповерхове приміщення з просторими класами, майстернями,
кабінетами, методичним комплексом, спортивною і актовою залами, слуховими
кабінетами, студіями… На подвір’ї будинку в супроводі старших вихователів нас
зустрічають учні.
Порушення
слуху — це завжди серйозна проблема і для дитини, і для батьків. Уявіть собі,
маленька людина назавжди позбавлена можливості чути, сприймати такі чудові
звуки навколишнього світу, музику, мамині слова...
«У
жодному разі не потрібно сидіти, склавши руки. Глуха дитина не тільки може, але
й повинна жити у соціумі і може боротися за своє майбутнє. Наші вихованці не глухонімі, вони ті ж самі діти, як і всі інші. Люблять
гратися, бігати, малювати. У шість і сім років вони вже вміють читати, писати,
додають і віднімають цифри, знають мову жестів… Що раніше батьки віддадуть дітей у
спеціалізовану школу, то швидше вони зможуть адаптуватися до життя»,—
неодноразово повторювала під час нашого спілкування соціальний педагог
Волинської спеціалізованої школи-інтернат Ірина Кротач.
«Добрий
день, мій рідний клас!
11:00
у 2-го класу урок природознавства. Майже всі діти школи вважають цей предмет
своїм улюбленим. Дивно, що під час заняття мову жестів тут практично не
використовують.
На моє
запитання: «Чи важко їм зрозуміти те, що ви хочете від них?» Світлана Слащук —
вчитель географії та природознавства - відповідає: «У нас в школі тактильна,
жестова мова і міміка повинні поєднуватися. Якщо діткам важко, то застосовуємо
жести і міміку, але ми стараємося, щоб дітки нас зрозуміли, зчитуючи з губ.
Вони до того звиклі, тому це пов’язане одне з іншим. Я вже тут багато років і
кожного разу приходжу з радістю на цю роботу. Відкриваю клас, навіть, коли він
пустий і кажу: «Добрий день, мій рідний клас!».
Виходимо
з класу, бо треба ж і умови побачити, і з працівниками поговорити, а за
дверима— тиша. Зі Світланою Слащук йдемо коридором. Назустріч двоє дівчаток.
Спочатку пригорнулася до вчительки одна дівчинка, а потім друга. Я не бачила такого
ще у жодній школі.
«Наші
учні— це такі ж самі діти, як наші рідні.
Вони потребують особливого прояву любові, ласки, доброти... Намагаємося
дати усе, щоб вони почували себе в середовищі такими ж, як усі. Так, вони не
чують, проте вміють говорити. Інколи їх мова може бути не зовсім зрозуміла для вуха
пересічної людини, проте діти говорять і їх можна почути», - каже пані
Світлана.
«Наші
діти талановиті
Соціальний
педагог Волинської спеціалізованої школи-інтернат Ірина Кротач каже, що
сьогодні у дітей є все, що необхідно для навчання та розвитку. Уже 13 років
діти живуть, навчаються та проводять своє дозвілля у новому триповерховому
приміщенні. Тут є усі умови для повноцінного навчання, виховання і проведення
корекційно-реабілітаційної роботи. Школа сучасна, оснащена усім необхідним.
«Наші
діти талановиті і їх таланти ми розвиваємо та підтримуємо»,—каже пані
Ірина. Як це відбувається побачила, коли була у швейній та столярній майстернях. Стільки цікавості було
в очах у всіх!
Кожного
року діти беруть участь у спортивних змаганнях всеукраїнського рівня і нічим не
поступаються іншим. З п’яти минулих випускників троє складали ЗНО. Одна стала
студенткою КНУТД. Більшість вступає до коледжів та училищ. У школі- програма
загальноосвітньої школи.
Тетяна
Поліщук, «Час Таврійського»
Коментарі
Дописати коментар