Де “шастать” під час карантину у Києві?
Київ опинився у червоній зоні 1 листопада 2021. Це означає, що немає змоги відвідувати місця масового скупчення людей. Що робити, якщо голові необхідно провітритися, а душі - гармонія, щоб пережити чергове “почервоніння” столиці? Відповідь проста — екскурсія до Києво-Печерської лаври.
Шлях до Лаври
Осіннім днем прямуємо до Києво-Печерської лаври.
лаврська дзвіниця.
Шлях до печер
Касирка зробила студентську знижку на 20
гривень і передала екскурсоводу Ані. Вона одразу почала нам розповідати про
Антонія і Феодосія - засновників лаври. Їм було поставлено пам’ятник у 2014
році.
Підземні святині Києва
Пані Анна привела нас до двох храмів у стилі українського бароко. Саме в них знаходиться те, заради чого ми прийшли сюди.
Нам сказали запалювати свічки, які дали завчасно. Тримати їх треба було таким чином, щоб віск у разі чого капав на руки, а не на чавунну
підлогу. “У Середні віки зріст людини був приблизно 150 сантиметрів, але печери
були розширені”, — спокійним голосом починає розповідати про
печери екскурсовод пані Аня.
У ніс вдаряє незвичайний запах підземного лабіринту: розтоплений віск у свічках упереміш з ледве відчутним запахом вологості. “Цей запах — особливий. Хіміки робили його аналіз і сказали, що він ні на що не схожий”, — говорить наша гід.
Сходами у напівтемряві приходимо до перших мощей,
нетлінних останків святих: “Казали, що тут ідеальний клімат для збереження тіл,
проте це неможливо через високу вологість у цих приміщеннях. Тіла зберіглись у
гарному стані настільки, що можна навіть розглянути їхні руки, а у них
залишилось волосся. Вони відрізняються від мумій Єгипту, тому що там немає
органів, а у наших святих — є”, — ділиться Анна. Також
вона зауважила, що можна прикладати свою голову до святих, але тільки до ніг і
рук, а ось до їх голів — лише священнослужителі.
Екскурсовод нас швидко веде вузькими коридорами, зупиняючись на хвилину біля деяких святих, і розповідає про них. Час від часу заходимо в різні келії з низькими стелями. Усі святі лежать в одязі одного кольору, а зверху на них - тканина, яка ховає тіла від очей відвідувачів.
У стінах час від часу видніються лампадки, здається, що вони розташовані тут для освітлення, але, за словами Анни, це місця, де різні святі у різний час перебували у затвірництві, тобто не покидали стін печер протягом тривалого часу.
Пані Анна проводить нас підземними храмами. Там нині відбуваються богослужіння. На шляху до одного з них проходимо повз мощі Нестора Літописця. Після мощей починаються кладовище святих, де у стінах вириті віконця, у яких лежать святі. Біля кожного горить свічка.
В останньому з трьох храмів, де лежать мощі чудотворця Агапіта, був священик, який гасив майже повністю згорілі свічки іншими свічками.
Остання зупинка — мощі легендарного Іллі
Муромця, який мав зріст у 178 см, при середньому у 150 см. “На його останках
сліди від зброї, що означає його службу. Він насправді був богатирем”, —
переконує пані екскурсовод. Біля такого незвичайного святого лежать мощі
наймолодшого святого, який був принесений у жертву язичниками, через що і був
канонізованим.
Після виходу з печер опиняєшся у ще одному храмі. Він увесь в золоті і вражає своїм убранням: все, що може бути золотим — золоте.
Після екскурсії обмінювались враженнями і такі слова прийшли на думку Олександрі, яка була присутня на цій екскурсії: “З порога мене охопило почуття тривоги, але, пройшовши кілька метрів, я зрозуміла, що боятися нічого. Блукаючи печерами, мене здивувала химерність деяких кімнат і самі шати мощів святих. Також вразило, що багато ченців були самітниками і не виходили звідти роками. Потрапляючи до печер, ти ніби потрапляєш в іншу реальність. За відчуттями ти ходиш там більше години, а на поверхні минуло лише півгодини. Залишивши печери, мене відразу відпустило почуття занепокоєння.”
Сергій Кравченко, «Час
Таврійського»
Коментарі
Дописати коментар