Руслан Герасименко: «Я не був звичайним підлітком, який міг викурити цигарку та випити пляшечку пива»

Руслан Герасименко. Світлина з архіву героя інтерв'ю

Руслан Герасименко на Чернігівщині достатньо відомий спортсмен. Він розпочав свій шлях у веслуванні з тринадцяти років. Але в дев’ятнадцять вирішив покинути цей спорт.  Досвід цього юнака розповідає, що для досягання своєї мети потрібно дуже багато сил вкласти.

На вашому шляху завжди будуть виникати складнощі, цього не уникнути. Не завжди через труднощі потрібно покидати свою справу, але також варто раціонально оцінювати свої сили та можливості. Іноді краще спробувати себе в чомусь новому, чим болюче продовжувати старе. Руслан це наочний приклад людини, яка змогла кинути все: і мету, і славу. Але заради чого? Про це він розповість у нашому інтерв’ю. 

Руслане, що Вас надихнуло піти в спорт? Чому саме веслування на каное?

Взагалі, дивовижної історії тут не буде. В мою школу просто прийшов тренер з «Веслувальної бази» міста Чернігова й запропонував учням приєднатися до них, просто спробувати щось нове. З мого класу пішло на тренування дванадцять хлопців, але професійно почав займатися тільки я.

Якщо я не помиляюся, то на цей момент вам було тринадцять років, в який клас ви ходили? І як вплинув спорт на ваше навчання?

Так, все вірно, мені було тринадцять і я закінчував восьмий клас. Гадаю, що спорт взагалі не вплинув на моє навчання, бо я і до нього не дуже любив щось вчити. Але мені здається я став більше дисциплінованим, про це мені не одноразово говорили вчителі.

Як часто у вас проходили тренування і чи не прогулювали ви їх?

Спочатку я прогулював, і за це мені навіть трішки соромно було. Але, коли в мене все зі спортом почало виходити краще і краще, то я почав серйозніше до цього ставитися і на професійному рівні. Моя кількість тренувань з понеділка по суботу сягала одинадцяти разів, а вихідний був у неділю. 10 та 11 класи я майже не з’являвся у школі, в мене було звільнення.

Руслан Герасименко. Світлина з архіву героя інтерв'ю

А як зимою проходили ваші тренування? Вам не заважав лід на річці?

Ну, кожного року лід в різні місяці зими з’являється, іноді його взагалі не має. Але якщо лід з’являється, наступає період загально фізичної підготовки.

Яку історію ви можете розповісти зі свого досвіду веслування?

Не скажу, що було багато всього цікавого, але на своїх перших змаганнях я просто випав з каное. В нас була дистанція 2 кілометри, але я випав, як проплив всього метрів 100.

Також я не одноразово запізнювався на старт змагань і через це мене вже не допускали.

Напевно найбільш неприємна історія відбулася взимку, коли я відволікся і впав у воду з мінусовою температурою. Покинувши своє каное, я приплив до берега та по снігу біг до своєї бази десь із кілометр. І там я вже відігрівся в гарячому душі та під пледом з чаєм.

Скільки у вас призових місць?

Взагалі я маю 38 медалей, 16 з яких - це перше місце. Я отримував золото по своєму місту, це Чернігів, по області я також декілька разів мав перше місце. А от до першого місця в Україні я не дотягнув й отримав бронзу.

Руслан Герасименко. Світлина з архіву героя інтерв'ю

Яку роль в житті для вас відігравав спорт?

Спорт для мене був усім, він мене заспокоював та надихав, він був моєю головною метою, метою стати чемпіоном України. Також я був у гарній фізичній формі. Цим я дуже пишався, та і дівчата «липли» через це. Мої батьки мною дуже пишалися, коли я приїжджав зі змагань з медалями. Але в один момент я зрозумів, що спорт це не частина мого життя, а він і є моїм життям. Тоді я про це задумався та вирішив щось з цим робити, адже за тренуваннями та постійними змаганнями я не бачив справжнього життя. Я не був звичайним підлітком, який міг викурити цигарку та випити пляшечку пива, я вважав це недопустимим та завжди боявся втратити форму. Я довго не зустрічався з дівчатами, адже в мене зовсім не було  на них часу і це мене справді лякало. З дитинства я мріяв про велику сім’ю, а через спорт я не міг навіть стосунки на місяць завести.

З такою кількістю призових місць ви все ж таки вирішили покинути спорт, чому? Чи думки про сім’ю вас на це надихнули? Та чим ви займаєтесь зараз?

Кожен спортсмен, та і просто людина, ставить перед собою мету. От я поставив собі -  стати майстром спорту в Україні, а не просто кандидат у майстри спорту. Але я не зміг дійти до цього рівня, і вирішив самореалізуватися в чомусь новому. Тому я і покинув байдарки. Також думки про сім’ю дуже вплинули на моє рішення, вони були вирішальними.

На даний момент я навчаюся в університеті та працюю зовсім не на спортивній професії. Я вирішив вивчати себе з нової сторони та почав працювати на СТО. Можливо, професія і не дуже престижна, але мені дуже подобається, в мене гарний колектив та зручний графік, який не заважає навчанню.

Недавно я навіть хотів повернутися у великий спорт, але війна зруйнувала мою спортивну базу, зрештою і я втратив звичку до тренувань, мені знадобиться більше року, щоб прийти в попередню форму, але я зрозумів, що мені це не потрібно. У мене є наречена, і я не буду проводити по 10 годин на добу в спортзалі, я хочу проводити час з дівчиною, а не з веслом на воді, тому мій пріоритет  сім’я, а не спорт.

Руслане, що ви порадили б молодим спортсменам?

Я не зовсім та людина, яка може роздавати важливі поради, але одна ціль не повинна заважати розвиватися іншій. Я радий, що зрозумів це не дуже пізно і вибрав щось одне.

Також, якщо ви вирішили наплювати на все і всіх та займатися спортом професійно, то не нехтуйте тренуваннями, саме вони будуть в подальшому робити ваш результат.

Валерія Кутова, «Час Таврійського»