Студент Олександр Запорожець: «Було багато планів, але прийшла війна...»

 Попри віку, статі та професійної діяльності війна застала кожного. Запорожець Олександр ще з дитинства цікавився всім, чим тільки можна: від кулінарії до знімання відео. Відеоролики із дерев’яними ляльками, блогінг, приготування тортів та навіть математика — все це цікавило його ще учнем школи. В інтерв’ю для «Час Таврійського» студент розповідає про свої захоплення та працю після війни, як вони змінилися та що допомагає йому рухатися вперед під час складних для всіх часів.

Олександр Запорожець. Світлина його власний архів.

Раніше ви цікавилися моделінгом та співпрацювали із компанією. Ви вирішили взяти перерву чи повністю залишити цю сферу?

Ні, насправді я нічого не залишав. Мені подобалося працювали у цій сфері, але, на жаль, через деякі обставини подальшої праці не вийшло.

Що саме сталося?

Війна. Було багато планів. Завдяки моїй зовнішності я міг би співпрацювати з корейськими компаніями вже наступного року, але стало неможливим через вторгнення нашого «сусіда».

Тобто, ви плануєте повернутися у моделінг у майбутньому?

Чесно, так. Це дуже цікавий досвід для мене, і хотілося б продовжити його отримувати. Спочатку було важко, але потім мені почало подобатися знайомство з людьми, праця. Я не бачу в цьому професію всього життя, але вважаю гарним хобі.

Під час війни багато людей почали займатися новими речами, щоб відволікти себе. Чи знайшли ви щось для себе? 

Мене завжди цікавило багато речей. І до війни, і зараз, я шукав багато хобі, щоб знайти себе, що мені подобається. Найбільше мені подобалося плести килими, хоча виходили вони маленькими, та робити кільця із глини.

Домашній зоопарк: гекони, пітони, папуга і собака Чапа.

І потім вирішили знайти щось інше?

Так. Я дуже сильно полюбив тварин. Це пішло ще з дитинства, коли я ліпив з пластиліну різних тваринок і уявляв, що це зоопарк. В дитинстві у мене з'явився пес. Це дівчинка, її звати Чапа. В підлітковому віці дізнався вперше про еублефарів або геконів. Потрапив на якийсь канал чи групу, вже не пам’ятаю, і зацікавився. Друзі почали їх називати ящірками та бридкими, а мені ось дуже подобалися. Спочатку їх було декілька, переважно дівчата, а потім я вирішив збільшити кількість. Купляв маленьких, бо вони дешевші, і вирощував. Вже дорослими продавав за більшу суму. Замість домівки придбав величезні контейнери для їжі. Купляв комах, тарганів як їжу. Робив це часто, бо йшло досить багато. До речі, не купуйте геконів, якщо ви людина-алергік.

Світлини: Instagram Запорожця Олександра

Тобто, вони можуть викликати алергію?

Так, тому попереджаю.

Як довго ви зацікавлювалися геконами? Чи були ще якісь тварини після них?

Так, були. Мені подарували папугу, але коли я попросив родичів доглянути за ним, він вилетів у вікно. Років два назад почав мріяти про пітона. Усі відговорювали, казали, що з'їсть. Але в результаті я своє отримав. Спочатку купив маленький акваріум, потім, коли малятко підросло, більше. Це була королівська самка, Айва.

Чи не було страшно? Або важко доглядати?

Ні, звичайно. Думаю, якби я купив пітона до еублефарів, було б страшно. А так ні.

Світлини: Instagram Запорожця Олександра

Карантин, війна і захоплення рослинами

А як зацікавилися рослинами?

Завдяки тому, що я зацікавився «природою», то мені захотілося якихось змін у кімнаті. Почав купувати рослини в горщиках. Це почалося ще в класі десятому. Рослини купляв після школи в «Епіцентрі», частіше якісь маленькі. Але потім по-справжньому зацікавився цією справою. Догляд з поливання переріс у щось більше. Цікаво, хоча рослини й виділяють кисень, потім у тій же кількості забирають його собі. Тому кисень ми отримуємо від фітопланктону (водорості).

Змінював ґрунт, пильно слідкував за здоров'ям коренів. Звичайно, зацікавленість ще збільшилася, коли вступив до університету. Через карантин почалося дистанційне навчання, потім війна, і часу було достатньо, щоб доглядати за рослинами.

Можна сказати, що під час війни часто відволікалися цим заняттям?

Думаю, так. Ми з родиною поїхали до бабусі у село. Там, ясна річ, поганий інтернет, друзів поряд немає, а вибухи лякають... Не скажу, що читав постійно літературу, але займався самонавчанням. Так вже за декілька місяців моя кімната з білих відтінків перетворилася на зелену. Купа рослин, і чим більший розмір, тим краще. Пам'ятаю, як це подобалося Чапі. Адже на дачу, де вона мешкала, ми не мали змогу часто їздити.

Світлини: Instagram Запорожця Олександра

«Заради інтересу створював букети, які дарував мамі».

Як прийшла ідея знайти роботу, пов'язану саме з рослинами, квітами? Можливо, це якось пов'язано зі спеціальністю?

Ні, зі спеціальністю це не пов'язано. Я вивчаю харчові технології. Якщо бути відвертим, мені почали давати менше кишенькових грошей, тому я вирішив знайти собі підробіток на час, поки з навчанням сильно не навантажують. А потім гортав інстаграм і знайшов якийсь офіс, де потрібно доглядати за рослинами. Не пам'ятаю, куди їхав, що казав, але це була перша спроба, хоча й невдала. Все як зазвичай – розглянуть мою кандидатуру, я їх зацікавив, а потім телефон мовчить. Я, звичайно, не сильно переймався цим. Підробіток більше шукав через бажання чимось зайнятися, ніж через реальну потребу в коштах. Інколи шукав, інколи сидів по два-три тижні, не згадуючи про пошук.

Як ви знайшли місце нинішньої праці?

Нам в університеті на додаткових заняттях дали завдання зробити резюме. Завдання було більше на дизайн. Стало цікаво і я почав робити різноманітні варіанти. Кожна наступна була краща за іншу.

Тоді ви вирішили спробувати знайти роботу разом завдяки гарно оформленому резюме?

Так, я постійно скидав резюме друзям, які їх оцінювали. Це дало мені впевненості. Потім на резюме відгукнулися Flora VIP Luxe, і я вирішив спробувати. Хоча зацікавлений я був більше у вирощуванні рослин та догляді за ними, але подумав, чому б і не спробувати себе в флористиці? Адже заради інтересу вже створював букети, які дарував мамі.

Світлини: Instagram Запорожця Олександра

Їх зацікавила ваша обізнаність у рослинах, їх догляді? Чи були проблеми в тому, що ви не мали досвіду в флористиці?

Вважаю, що ні. Я показав фото вже створених раніше букетів і вони залишилися задоволені. Також грав той факт, що я молодий хлопець, а це привертає увагу, враховуючи, що весь колектив – це дівчата. Так і почав працювати.

Легко було потоваришувати з колективом?

Дівчата класні та дружні, можливо і є якісь розбіжності у поглядах, але я намагаюся цього не чіпати та не лізти. Тому в колективі все цілком нормально. Головне, мені приємно працювати.

А що за розбіжності у поглядах? 

Тут більше різниця між клієнтами та флористками. Дівчата переважно розмовляють російською. Коли приходять люди й просять обслуговувати українською, я, звичайно, не можу підтримати колег. Також вважаю, що на роботі людина має спілкуватися державною.

Чи були якісь спірні моменти у роботі з клієнтами?

Коли до нас прийшла жінка та попросила її проконсультувати, я це робив, це моя робота. І тут прийшла одна дівчина, яка працює давніше, тому і сказала мені піти щось принести, а сама забрала мою клієнтку. Я думав, буде сварка, але через п'ять хвилин роботи клієнтка поскаржилася, що я чудово її консультував, і вона не розуміє, чому мене замінили.

А поза роботою чи виникали якісь проблеми щодо роботи або хобі?

На жаль. Як тільки я викладав різні свої роботи, в тому числі й кільця з глини, які я робив ще в школі, і плетені браслетики, отримував не дуже доброзичливі слова. Нерідко говорили менш образливе «дівчина», «баба».

Попри такі образи, ви продовжували займатися тим, що подобається.

Так. Я розумів, що завжди будуть люди, яким щось не подобається. І поки це не адекватна критика, у якої є факти, я навіть слухати не збираюся.

Такі коментарі були чутні тільки через хобі чи під час роботи в моделінгу та флористиці також?

Я очікував, що як тільки я буду казати, що я модель, то буду чути образи всюди, але це правда тільки на половину. Частіше я бачив людей, які вважають, що моделінг професія не для чоловіків, але як тільки вони дізналися, що я той самий не «чоловік», то і слова не казали. Тому в цьому сильно проблем не було. З людьми, з якими я працював, неважливо, фотограф чи інша модель, взагалі проблем не було. 

А як ваша сім'я поставилася до ваших інтересів?

Можна сказати, вони проти не були. Мама та старший брат знали, що мені це подобається. Тільки тато міг іноді натякнути, що це не справжня професія, і мені потрібно більше приділяти увагу навчанню. Але це, звичайно, мене не зупинило.

А щодо флористики?

Коли я почав працювати як флорист, всі вже звикли до різних хобі, роботи, тому нічого й не казали. Щодо знайомих та інших людей, то в магазині, звичайно, нічого поганого у свій бік я не чув. Там камери, там інші люди. Ось в інтернеті сміливців більше. Наприклад, викладаю сторіс в інстаграм з букетом квітів, і можу отримати щось, що мало б мене образити. На думку інших людей, звичайно. Це натяки на те, що захоплення я обрав не ті, занадто ніжний, м'який та інше.

І не думали після цього прислухатись до слів інших?

Вважаю себе однією людиною, і якби я слухав інших, то це вже був би інший Сашко. Тому навіть не думав. Я вважаю, у кожного є своє життя, і іноді його так важко правильно прожити, що людина просто не має права лізти в чуже. Я не можу відповідати за всіх, але можу за себе. Особливо, коли інша людина лізе із дискримінацією. Я не з тих, хто вважає щось чоловічим або жіночим, і хто може вирішувати за інших, що йому підходить, а що — ні.

Чи маєте вже якісь плани на майбутнє? Або після закінчення війни?

Маю, і багато. Мені  дуже хотілося б продовжити працювати у сфері моделінгу. Можливо, я знайду інших людей, іншу студію, можливо буду пробувати себе у сфері фріланс. Я творча людина, яка завжди шукає щось нове. Тому є великий шанс, що почну займатися тим, про що зараз навіть не думаю. Але в планах обов’язково подорожувати. Дуже хотів би в Америку та Корею, в яку так і не вийшло поїхати. 

Які поради ви можете дати тим людям, які не знають, чим зайнятися або знають, але ніяк не наважуються? 

Якщо людина справді горить ідеєю, вона або скоро знайде, або буде займатися цим, щоб не було. Тому іноді потрібно просто поставити собі запитання: “Чого я справді хочу?”. І ніколи не слухати думку інших людей, якщо ви не питали. Ніколи.

Валерія Хомич, «Час Таврійського».