«Міфи Арестовича» далекі від реальності і війна не закінчиться за два-три тижні», - біженка Марія Гайсенюк

 Сьогодні 243-й день повномасштабного вторгнення рф в Україну. За даними спеціальної комісії ООН з прав людини, підтверджено 14 059 жертв серед мирного населення, станом на 9 вересня 2022 року. З активними наступальними діями з боку росії, українці почали масово покидати свої житла, особливо вздовж лінії фронту. Як зазначає ООН у справах біженців, починаючи з 24 лютого 2022 року було зафіксовано 10 107 957 перетинів кордону з України. За статистикою, у Польщі оселилося понад 1,2 млн. біженців нашої держави.

Гайсенюк Марія -  звичайна вчителька історії, яка попри все на світі прагне ділитися своїми знаннями з молодшим поколінням. Через воєнне загострення змушена була податися до Польщі. Незважаючи на всі труднощі, завдані рф, продовжує допомагати дітям здобувати нові знання.

Марія Гайсенюк, історикиня.  Джерело: Інстаграм-сторінка

Маріє, чому ви обрали варіант виїзду за кордон після 24 лютого? Та чому обрали саме Польщу?

Ви розпочали, мабуть, з найважчого питання. Питання, що збиває з ніг. Я чула його багато разів, я ставила його собі ще більше разів… І щоразу мені складно відповісти. Бо для мене це завжди звучить як виправдання.

Як і більшість українців, які покинули Україну після 24 лютого, я виїхала за кордон через початок повномасштабного вторгнення росії. Останні 6 років я жила, навчалася і працювала в Києві. Закінчувала магістратуру в Київському університеті імені Бориса Грінченка за спеціальністю історія. Протягом навчання я неодноразово бувала в Польщі, на різних конференціях та літніх школах, тому мала знайомих та друзів, з якими час від часу спілкувалася. З початком повномасштабного вторгнення я отримувала величезну підтримку з їхнього боку та пропозиції виїхати до Польщі. І якщо в перші дні війни ці пропозиції здавалися мені абсурдними, вже 27 лютого я таки наважилася поїхати. Говорячи, що «це було складне рішення», я повторюю шаблонну фразу сотні тисяч людей, але для мене вона не втратила змісту. Впевнена, багато хто відчував провину за те, що знаходиться в безпеці, виїхавши з України. Я часом її відчуваю і досі. Тоді ж моє егоїстичне бажання «бути в безпеці», поєднувалося з не менш егоїстичним – «бути корисною», і я розуміла, що в Польщі я зможу задовільнити їх обидва. До того ж, мені було куди їхати – я їхала до друзів.

На скільки важко було пристосуватися до життя в Польщі та які були труднощі?

Найбільшою трудністю була війна, про яку ти не можеш забути ні на мить. Оскільки я і раніше бувала в Польщі, для мене не було проблем з розумінням мови чи налагодженням комунікації. Ми спілкувались англійською, я досить добре розуміла польську, до того ж поруч були знайомі та друзі, що весь час допомагали і підтримували. Але думками… Думками я була в Україні. Тому перші кілька тижнів були про підтримку, я її потребувала і я хотіла нею ділитися. Єдине, на що у той час вистачало сили - займатися волонтерством.

Ми допомагали українцям на краківському залізничному вокзалі, ходили на мітинги і записувати аудіоказки для українських діток, які опинилися в Польщі. Ці речі, і, звісно, розуміння, що твої рідні живі, дозволяли триматися на плаву у найважчі моменти. Певна напруга спала десь наприкінці березня. Коли стало зрозуміло, що «міфи Арестовича» далекі від реальності і війна не закінчиться за два-три тижні. Саме тоді я нарешті сприйняла ситуацію такою, якою вона є, і почала реально інтегровуватися: вчити мову, шукати роботу і оформлювати документи.

Пані Маріє, якими були умови вашого працевлаштування та які були умови прийняття на роботу?

Розуміння того, що війна триватиме ще досить довго, змусило шукати роботу. Важко було передбачити, чи економіка України витримає такий тиск, чи платитимуть зарплатню. Також важливо було знайти нове житло, не хотілося зловживати гостинністю друзів. Тому ми почали шукати… Потрібно сказати, що волонтери докладали надзусилля, щоб забезпечити роботою навіть тих, хто абсолютно не знав мови.

Наприкінці березня стало відомо про створення «українських класів» у польських школах та запровадження нової посади – асистента з міжкультурних питань, в обов’язки якого входило налагодження комунікації між учасниками освітнього процесу та допомога дітям з адаптацію у польських школах. Це була чудова можливість не лише отримати роботу, але й працювати умовно за фахом, і що не менш важливо, відчувати себе корисним для України. Спілкування з цими дітьми надавало сенсу перебуванню в Польщі. А їхня дитяча наївність, оптимізм та віра у перемогу окриляла.

Для офіційного працевлаштування необхідно отримати ідентифікаційний номер – PESEL (єдиний унікальний ідентифікатор кожного громадянина Республіки Польща - ред). Станом на сьогодні його оформлення не завдає багато клопотів, адже PESEL можна отримати в правліннях адміністрації і цивільних справ місцевих органів влади, за попереднім електронним записом або живою чергою, маючи з собою лише закордонний паспорт або інше посвідчення особи. Станом на сьогодні, отримання PESEL може зайняти менше години, але у березні, коли кількість українських біженців була досить високою, це було справжнім викликом, як для українців, так і для влади. Незважаючи на те, що пункти оформлення PESEL відкривалися навіть на стадіонах, черги для його отримання були величезними. Варто додати, що PESEL дозволяє не лише офіційно працювати й платити податки, а й отримати медичну допомогу, влаштувати дитину у школу чи садок, або ж отримати фінансову підтримку від уряду Польщі. У черзі для отримання PESEL я простояла цілу ніч…

Українські біженці в Польщі. Джерело: TVN24, PAP, tvnwarszawa.pl

Створивши резюме, отримавши PESEL, переклавши диплом про освіту польською мовою (особливою вимогою для отримання посади асистента є педагогічна освіта) та пройшовши співбесіду, я отримала роботу перекладача у польській школі. Сьогодні я продовжую працювати з дітьми.

Як відбувається навчання в школах українських дітей?

Навчання українських дітей у польських школах відрізняється повною або частковою «залученістю». Найбільш інклюзивними у цьому питанні є ліцеї та старші класи подствавової школи, тобто молодь у віці від 13 до 18 років. Переважна більшість старшокласників швидко адаптується та вивчає мову, а тому навчається у класах з польськими дітьми. Лише в окремих випадках у таких класах працює асистент, що допомагає з перекладом. Також є факультативні години, покликані покращувати у дітей навички комунікативної польської, або адаптувати знання з інших предметів відповідно до польської навчальної програми.

Що ж стосується учнів початкової школи або ж школярів 4-6 класів у школах створюють окремі підготовчі відділи, де особлива увага приділяється саме вивченню мови, але також не нехтується й іншими предметами. Варто додати, що польський уряд забезпечив такі відділи підручниками з українським перекладом. Цінним є те, що польська шкільна освіта є надзвичайно гнучкою і адаптивною. Батьки, консультуючись з вчителями, можуть самі вирішувати у якому класі – змішаному, де є польські та українські діти, чи підготовчому, який створено лише для українців, буде навчатися дитина. Якщо дитина має значний прогрес у вивченні мови, перехід з підготовчого відділу до звичайного класу можна здійснити протягом всього навчального року. З мого досвіду скажу, що українські діти дуже легко знаходять спільну мову зі своїми польськими однолітками, а навчання у змішаних класах допомагає швидше освоїтись.

Джерело: MIGRANT.BIZ.UA

Які умови вступу в польський університет?

Що ж до вищих навчальних закладів, завдяки тісній співпраці українського та польського урядів існує ціла низка різних стипендіальних програм, що дозволяють студентам здобувати фахову освіту у Польщі. Окрім того, фінансування грантів та стипендіальних програм здійснюють польські та європейські освітні, дослідницькі й наукові організації. Інформацію про академічні обміни чи грантові програми можна шукати на сайті Міністерства освіти України, офіційних сторінках польських університетів та сайтах освітніх організацій. Можливостей є багато, головне бажання. І в мене воно було.

Я прагнула займатися наукою ще зі школи, коли вперше познайомилася з МАН (Мала академія наук – ред.) і розуміла, що жодна русня не відбере у мене цю мрію. Я вирішила продовжити навчання в аспірантурі в Києві, але паралельно отримувати знання, досвід, а головне, доступ до архівів та бібліотек у Кракові. Найсприятливішим для мене рішенням було отримати грант, який дав би мені можливість проводити наукові дослідження в Яґеллонському університеті. Я подала багато заявок і все ж отримала позитивну відповідь. На сьогоднішній день, я поєдную навчання в Україні та Польщі.

Для отримання стипендії на реалізації наукового дослідження необхідно скласти наукове CV (резюме), представити план наукового чи дослідницького проекту або написати мотиваційний лист, бажаними будуть також рекомендаційні листи чи волонтерські відзнаки. Звісно, кожен грант має свої особливості та вимоги, але моя порада подаватися на якомога більшу кількість програм і максимально реалізовувати свій потенціал у європейській науковій спільноті. Я не є компетентною у питанні вступу до вищого начального закладу у Польщі, тому не можу дати вичерпну відповідь.

Як польська держава та населення допомагають біженцям?

Я відчула підтримку поляків з перших хвилин, як евакуаційний поїзд прибув до Перемишля. Посеред ночі десятки людей стояли на вокзалі з їжею, теплим одягом та гарячим чаєм, іграшками та солодощами для дітей, готові надати допомогу та дах над головою кожному українцю. Ця страшна трагедія показала, що таке справжня людяність і підтримка. Навіть при згадці про це складно стримати сльози…

Перші місяці повномасштабного вторгнення українці отримували колосальну підтримку уряду та населення: пільги та безкоштовні проїзди, одноразові та щомісячні виплати, безкоштовне харчування, одяг та засоби гігієни у місцях для біженців. І до сьогодні працюють пункти допомоги, але їхня кількість значно поменшала.

Оскільки мене прийняли друзі й мені вдалося швидко знайти роботу, я мало знайома з волонтерськими проєктами, але деякий досвід все ж маю. Наприкінці травня я отримала пропозицію від одного з краківських театрів перекладати майстер-класи з театрального мистецтва для дітей з малозабезпечених сімей. Саме тоді я вперше побачила, як живуть біженці, які не зуміли швидко інтегруватися у середовище. Вони місяцями жили у спортивних залах училищ і у костелах, де діти часто були без належного нагляду, не відвідували школи та навіть ставали свідками нетверезої поведінки своїх батьків чи опікунів. Волонтерські організації та уряд міста намагалися дати цим дітям хоч крихту казкового безтурботного дитинства, яке у них вкрала війна. І з таких маленьких добрих справ складається величезна допомога, яку отримують українці у Польщі.

Українські біженці в Польщі. Світлина: Громадське

Як змінилося ваше життя після переїзду?

Війна змінила моє життя кардинально. Всі ми стали іншими, навчилися ще більше ненавидіти і ще сильніше любити. І саме тут, у Польщі, я познайомилась з людиною, яка вчить мене любити. Хоча саме знайомство передбачало вивчення виключно мови…

 Кульчицький Максим, «Час Таврійського»