Борис Грисенко: "Коли почалась повномасштабна війна, ні один рабин у своїй громаді нашого союзу не виїхав за межі України"
Пане Борисе,як ви почали свій шлях духовного лідера та головного рабина у Києві? Які обставини спонукали вас займатися релігійними питаннями в контексті єврейської традиції та месіанського християнства? Наскільки Ваша сім'я була релігійною?
Сім’я була зовсім не релігійною. Батьки були повністю атеїсти - усі українські, єврейські родичі, всі не вірували. Може, єдиним винятком була моя українська бабця, мати моєї мами. Вона іноді ходила до Володимирського собору, але ніколи зі мною про це не говорила.
Протягом перших 30 років мого життя, я мав дві окремі бесіди з людьми, що вірять. Обидва мої співрозмовники були православними дисидентами. Перша бесіда відбулась в Києві, друга в Ризі - обидва чоловіки були налаштовані антирадянськи. Один у минулому священик, якого вигнали зі штату церкви за дисидентство. Інший був російським дисидентом, який жив у Ризі, куди переїхав з москви й теж був під тиском. Дві окремі бесіди й все.
Мій старший брат був одним з одним з трьох головних лідерів сіоністського підпілля у радянському союзі, а наприкінці 60-х - початку 70-х років.
Я мав доступ до літератури “самвидаву”, “тамвидаву”, в моїх батьків залишилося кілька томів дореволюційної єврейської енциклопедії. Тому десь з одинадцяти років я читав різну неофіційну літературу.
Я також читав “Історію євреїв у Греції” видання кінця ХІХ століття, але прочитав тільки два томи, бо мій брат у 1972 році отримав дозвіл на виїзд - КДБ виштовхнуло, тому що до Києва повинен був приїхати Ніксон. Тоді більшість моїх зв’язків з літературою обірвалися.
Потім минули роки, і я сам вже діставав різні книжки.
Читав західні видання, які були передруковані російською мовою, індуїстську літературу, буддійську літературу, чань-буддійську, дзен-буддійську.. Саме ця література сама по собі ще не зробила мене вірянином, але коли до мене потрапило академічне видання з ісламської містики, я прийшов до ясного висновку, що будь-який матеріалізм – це брехня, навіть тоді я ще не почав вірити в Бога, а тільки почав шукати свою правду.
Чи правильно я розумію, що ви заснували Київську єврейську месіанську громаду та Месіанську єврейську біблійну семінарію? Які взаємовідносини у вашій месіанській громаді з представниками класичного юдаїзму? Чи можливий розвиток діалогу між вами?
Наша громада була заснована наприкінці 1994 року, після єврейського месіанського фестивалю, який відбувся у Палаці Україна в Києві. Ще до заснування цієї громади, мене вмовили взяти цю відповідальність на себе, бо я не був спочатку готовим, були великі сумніви. Після того, як я дав згоду на 4 місяці, я поїхав до Ізраїлю, до мого брата, до мого батька.
Це був мій другий візит до Ізраїлю після 1989 року, коли ми з батьком поїхали в гості до брата й не тільки – там проживало багато далеких родичів. Була сестра мого єврейського дідуся, яка виїхала з родиною після погромів, які почалися у 1903 році. Вони виїхали до тодішньої Палестини. Їхні нащадки, наприкінці 1980-х, були вже корінними ізраїльтянами, тому за перші пару тижнів ми відвідали наших родичів.
Другий візит був після згоди на громаду, як я сказав, наприкінці 1994 року. Там я мав особливе підтвердження, коли молився на тому місці, де, вважається, була історична Голгофа, це було для мене унікальне переживання. Ні до, ні після я не мав нічого подібного. Святий Дух, я не знаю як це звучить для вас, дав мені видіння, після якого сказав, що я не підходжу для цього служіння, але для мене його перфектна воля стати на цю позицію (стати головною людиною громади - прим. ред.).
Щодо класичного юдаїзму, тут треба з’ясувати дефініції щодо класичного юдаїзму. Річ у тому, що взагалі це поняття не існує в юдаїзмі.
Для нас звичне поняття ортодоксального юдаїзму, але це не самоназва. Це поняття виникло у 40 роках ХІХ століття на відміну від руху Гаскала – єврейська просвіта. Не тільки остання, але й виникнення прогресивного або реформістського юдаїзму, що виник у Німеччині в тих роках і розповсюдився, а зараз має багато прихильників у Америці. Там серед релігійних юдеїв на першому місці стоїть реформований юдаїзм.
Зараз є різні напрямки хасидизму, а той юдаїзм, який існував до цього, він більше підходить до назви ортодоксальний. У Європі його представників називали литваками, бо столиця ортодоксального юдаїзму була у місті Вільно (сучасний Вільнюс - прим. ред.), де жив Віленський Гаон, але зараз, крім цих рухів, особливо в Ізраїлі, ми маємо представників східного напрямку юдаїзму: так званого сефардського юдаїзму, єменського юдаїзму, ефіопського юдаїзму, які відрізняються один від одного, особливо ефіопський та єменський. Якщо так взяти усі ці різновиди юдаїзму і сказати, що це такий класичний, то деякі з них не погодяться рахувати хасидизм класичним юдаїзмом. Зараз в Ізраїлі багато людей називають хасидів ультраортодоксами. Деякі течії сефардського юдаїзму, наприклад, хто голосує за партію ШАС, теж звуться, з зовнішнього світу, світськими євреями, ультраортодоксами.
Зараз також існує проміжний різновид юдаїзму між реформістами та ультраортодоксами. Він називається консервативним. Тепер, переходячи до наших відносин, цей дуже-дуже схематичний екскурс був потрібен для з’ясування, що мається на увазі під “класичним юдаїзмом”. Наші відносини на офіційному рівні майже не існують, бо всі ці різновиди, за деяким винятком реформістського юдаїзму, не вважають, що юдеї можуть вірити в Ієшуа, як у месію, як у Господа. Вони вважають, що це не єврейська віра, але різні приватні контакти, у нас є.
Чи перешкоджали заснуванню вашої церкви у Києві? Як ви з цим боролися?
Ні, нам не перешкоджають. На той час, коли офіційно почала діяти громада, ми вважаємо офіційно, що це січень 95-го року, не були зареєстровані. Ми досить довго не реєструвалися, бо нам релігійний комітет намагався нав’язати той статут, який не був чесним.
Ми повинні були у нашому статуті написати те, чого не було насправді, і з самого початку ми сказали, що ніколи не будемо це робити. Нам натякали, потім прямо казали, що всі нормальні громади різних напрямків християнського юдаїзму так роблять, а ми знали що це неправда. Три з половиною роки ми цього не робили. Через три з половиною роки наша громада була зареєстрована, але нам не перешкоджали ні у цей період, ні після. Ми не можемо сказати, що були під якимось державним тиском, гоніннями. Був один короткий період в історії нашої громади, коли ми виступили проти так званих фінансових пірамід деяких Євангельських громад. Тоді почався тиск.
Мене попереджали, що це буде складно і деякою міри це було складно. Певні офіційні структури, а також комітет у справах релігії почали тиснути на нас. Останній хотів, щоб вони щось таке з нами зробили, але ті знали нас вже давно, це був десь початок 2007 року, і вони всіляко намагалися цього не робити, навіть нам сказали про це.
На одному з Шабатів я сказав громаді, що на нас тиснуть, тому що ми попереджаємо людей і розповідаємо про ці фінансові піраміди, які грають на довірі вірян. Я сказав, що якщо це не скінчиться, то на наступний Шабат розповім усі подробиці, усі деталі хто і як це робить Це було в суботу, а в понеділок прокуратура “дала відбій” Комітету у справах релігії, щоб вони їм сказали, що вони вільні, а нас не чіпати. У вівторок представник районної адміністрації, який заніс до суду позов на квартиру моєї покійної матері, забрав заяву. Таким чином все це скінчилося.
Яким чином єврейські месіанські громади допомагають Україні під час війни?
Якщо казати про Київську месіанську громаду, де я офіційно рабин, десь на п’ятий день вторгнення я переселився до офісу. Приміщення невелике і без бомбосховища, але у нас є гарний підвал, чистий, облаштований всім необхідним. Туди ми пускали не тільки наших людей, а й сусідів. В середньому в офісі ночувало близько 50-80 людей, це при трьох туалетах і одному душі. І ми, звісно, годували всіх людей.
Наші друзі в Польщі, там у нас є дочірні громади, залишили роботу і повністю переключилися на поміч Україні. Вони шукали контакти, ресурси, перевозили гуманітарку до Львова. У Львові наші люди розгружали це, перепаковували і відправляли до різних міст України. Наприклад, ми встигли відправити деякі конвої до Маріуполя, використовуючи зв’язки з деякими капеланами і євангельськими громадами. Наш конвой із 20 тоннами гуманітарки, наскільки мені відомо, був останнім, який прорвався до Маріуполя.
В різних районах Києва ми зробили точки у квартирах наших людей - своєї власності громада не має - де допомагали людям похилого віку, хворим, пораненим бійцям, теробороні. Наша громада зараз налічує близько 40 капеланів-волонтерів.
В перші дні, коли страшне, що коїлось на залізничному вокзалі, наші служителі, які працюють в Київській службі допомоги дітям сиротам та дітям із дисфункціональних сімей, вивезли 11 вагонів дітей з інвалідністю. Тоді служителі повертались до офісу з сірими обличчями та майже не могли розмовляти. Стало краще, коли дітей з інвалідністю почали вивозити окремо. Потім, після деокупації міст Київської області, ми стали допомагати тим, хто вижив і переніс все це страхіття, та тим, хто повернувся додому.
Ми продовжуємо працювати в цьому напрямку. Наші капелани постійно їздять на схід до Харківської, Херсонської, Запорізької областей, до районів Бахмуту, Авдіївки тощо.
Як члени вашої громади сприйняли початок повномасштабного вторгнення, і чи змінили ви щось у своїх проповідях?
Мене тішить, що коли почалась повномасштабна війна, ні один рабин у своїй громаді нашого союзу не виїхав за межі України, і навіть не виїхав з того місця, де знаходиться його громада. Якщо казати про людей в громаді, то, наприклад, в Харкові десь 80% поїхали, враховуючи, що основне орендоване місце було розташоване на Салтовці, а там кожен день були обстріли. Але рабин з найближчими його помічниками залишився, навіть коли приходилось жити в бомбосховищах, вони допомагали іншим. Згодом очільники перебралися в центр Харкова і реорганізували громаду. Зараз там вдвічі більше людей, ніж було до вторгнення.
У проповідях наше віровчення не змінилося.
Я колись чув від віруючих вислів: “богослов’я сильно коректується вибухом ракети, яка вибухає поруч”.
Але я вважаю, що в цьому випадку щось не так з Богослов’ям, мабуть, воно було не так вже сильно вкорінене у Слові Божому, в Біблії.
Ми, звичайно, реагуємо на цю війну і налаштовуємо людей мати однозначну позицію проти російської навали і водночас не забувати про Заповідь любові до ближнього.
Чи були такі випадки, що до вашої громади прибували нові люди, які скептично ставилися раніше до релігії? Після початку повномасштабного вторгнення вони усвідомили, що їм потрібно бути ближчими до Бога?
Як я казав, у Харківській громаді стало вдвічі більше людей, ніж було “до”, і я не думаю, що вони прийшли просто так - вони прийшли до Бога. Ми не розмежовуємо людей за національністю і прймаємо всіх, хто хоче налагодити реальні стосунки з Духом Божим, усіх однаково.
Тим більше, що ми єврейські громади, але Нового Заповіту. У Києві також до громади приєдналось багато нових людей.
Чи виникають наразі проблеми з проведенням Шабату у зв’язку з війною?
Перший воєнний Шабат - це було щось неймовірне. В п’ятницю 25-го лютого ввечері, адміністратор нашої громади подзвонила мені і спитала, чи будемо ми завтра проводити Шабат. Вона відверто дуже сильно боялася, бо мала знайомого з військових підрозділів, який порадив пакувати речі, забирати дітей і їхати. У багатьох були сумніви, що Київ можна втримати. Я запропонував їй помолитися. “Що ти бачила, коли молилась?” - запитав я, “Бачила тільки як я пакуюсь,” - була її відповідь. І я все ж таки вирішив завтра продовжувати. Але наступного ранку, в субботу, МВС оприлюднило інформацію, що всі мости через Дніпро перекрили, всіх, хто буде намагатись їх перетнути - розстрілюватимуть, а наше основне приміщення якраз було на Лівому березі.
На моє здивування, наші служителі все ж таки знайшли інше місце. Тому залишивши хвору жінку вдома, я приїхав у величезний зал, в якому було всього лише 60 людей.
Тільки уявіть, наскільки це мало, навіть служителей було 50 осіб. До мене підійшла похилого віку єврейська жінка, взяла за руку і мовила: “Я знала, що сьогодні маю бути тут. Транспорту не було, але я дійшла, щоб підтримати тебе, щоб ти був сильним і не здавався.” Звичайно, це неабияк мене надихнуло, і я виходив на сцену в правильному гуморі.
В той день, після закінчення зібрання, влада оголосила комендантську годину аж до понеділка. Таким чином, ні одна церква не могла проводити свої зібрання у неділю. Але ми поширили відео з нашого Шабату на фейсбуці, і воно розлетілось на мільйонну аудиторію, а люди з різних країн написали нам. Для багатьох стало великим сюрпризом, що у Києві під час війни єврейська громада не просто збирається, а в буквальному сенсі святкує перемогу.
На початку повномасштабного вторгнення виникли серйозні проблеми з логістикою постачання продуктів до магазинів. Чи важливо для вас дотримуватись кашрута? Як доводилося харчуватися в таких випадках?
У нашій громаді ми не нав‘язуємо кашрут нікому. Хто хоче дотримується кашруту, хто не хоче - не дотримується. Це наш підхід. Взагалі ми даємо людям вибирати. Окрім моральних заповідей, які дуже серйозні в новому заповіті, є ще ритуальні заповіді, що більше стосуються сумління людей. Ми в свою чергу намагалися допомагати дотримуватися кашруту. Не скажу, що це було просто. Я навіть не знаю точної статистики, отож боюсь дуже чітко відповідати щодо цього. Знаю одне: декому це вдавалося, але не усім точно.
Чи є якась взаємодія між євангельською церквою і Ізраїлем? Через які канали вона відбувається та як євангельські церкви допомагають Ізраїлю?
Я не можу відповідати за євангельські церкви. Тим більше, що євангельські церкви дуже різноманітні.
Коли я повертаюсь з Америки, люди запитають мене:
- Як там Америка?
- Яка Америка? – кажу я.
- Ну добре, як там євреї?
- Які євреї?
- Ну, добре, як там християни?
Я продовжую запитувати: “Які саме?”.
Навіть, якщо казати про євангельські церкви, то навіть в Україні їх більше, ніж в Росії. Я можу перелічити основні деномінації і вони різні. В них різне відношення до Ізраїлю. Зрозуміло, що євангельські церкви офіційно виступають проти антисемітизму, намагаються виконати заповідь про “сітки миру Єрусалима”, благословляють Єрусалим та Ізраїль, а далі починаються різні підходи.
Чи готова церква допомогти ізраїльтянам у разі загострення конфлікту на території країни? Яким чином зможете допомогти?
У нас дуже багато друзів в Ізраїлі, є родичі у мене персонально й у багатьох членів нашої громади. Деякі з них переселилися до країни під час війни.
Я думаю, що для багатьох ізраїльтян було б дуже приємним почути, що українська дівчина під час цієї навали проти України, під час усіх цих жахіть, які відбуваються, думає про те, як можна допомогти Ізраїлю, якщо там щось станеться.
Знаєте, коли я був останній раз в Америці, в Х'юстоні, проходив офіційний, так званий, “Єрусалимський молитовний сніданок”. У Києві я в ньому неодноразово брав участь разом з українськими міністрами та депутатами. Але цього разу я відвідав цей сніданок у Х'юстоні, де були присутні офіційно особи з Ізраїлю - з Кнесету, сенатори, конгресмени Америки і багато різних євангельських служителів, від яких я саме і отримав офіційне запрошення. Цей “сніданок” продовжувався майже 2 дні, і там якраз обговорювали останні події в Ізраїлі - проводилась низка семінарів та дискусій на цю тему.
Спільнота євангельських християн і месіанських громад Америки дуже серйозно налаштована допомагати Ізраїлю у будь-яких скрутних становищах.
Я думаю, що євангельські віруючі в Україні, незважаючи на те, що ми всі проходимо тут, теж готові допомагати. Я знаю, що серед греко-католиків також доволі багато людей, які мають серця, відкриті до єврейського народу.
Так стверджував кардинал Гузар, якого я можу назвати своїм персональним другом, і який є взірцем християнської віри та любові.
Як Ви бачите майбутнє релігійного життя в Україні та світі? Які тенденції Ви спостерігаєте та як Ви готуєте свою громаду до змін?
У нашій громаді є цілі групи людей, які ще в мирний час пройшли фахову підготовку як консультанти із посттравматичної реабілітації. До речі, зараз наша громада проводить такі курси. Один курс має назву “Уроки віри під час війни”, а інший - “Долаючи лихо”. На обох кожний тиждень навчається більше сотні нових людей. Деякі наші фахівці проводять курси з військовими капеланами, а також із капеланами в різних конфесіях. Люди із нашої громади вже працювали та допомагали в умовно мирні часи ( мирного часу не було з 2014-го року, але умовно так). Ми дуже серйозно молимось і готуємось до тих часів, коли почнеться відновлення. Воно вже починається, але пізніше все буде кинуто на відновлення, на допомогу людям, які перенесли усі ці жахи, бійцям, які повернулися з фронту. Ми ходимо майже до всіх шпиталів Києва, де лежать поранені. А також деякі наші капилани ходять у госпіталь до туберкульозного відділення, де лікуються люди із закритою формою туберкульозу, які не є небезпечними для людей. До речі, вони бувають на наших служіннях, немало з них отримали часткове або повне зцілення. Ми молимось за це. Ми розуміємо, що головні проблеми із усим цим почнуться, коли цей воєнний стрес, стрес самої війни закінчиться.
Ви не так давно приїжджали до Америки. Як люди, з якими ви спілкувалися сприймають війну в Україні? Чи до кінця усвідомлюють американці, з якими ви зустрічались, те, що відбувається на території України?
Християнська спільнота – дуже впливова. Це десятки мільйонів євангельських християн. Вона “трохи розколота”. Річ у тому, що більшість християн різних напрямків підтримувала Трампа. Ця явна більшість проти Байдена, була тоді та є наразі.
Я давав інтерв’ю на деяких християнських каналах, таких, які дивляться багато мільйонів людей. Були зустрічі у деяких єврейських громадах і церквах. І теж мене запитували про різні теми пов’язані з Росією, Україною, війною. Зараз набагато більше євангельських християн, які розуміють ситуацію та те, що відбувається, але також є багато наївних людей. Я ніде не бачив лицемірів релігійних або безумних фанатиків, але наївних багато.
Я велику кількість часу провів у Даласі, у різних спільнотах у Х’юстоні, Каліфорнії, Орегону, Кентуккі, Нью-Йорку і особливо на півдні є досить багато наївних християн, для яких усе чорно-біле. Трамп – добрий, Байден – поганий. Тому все, що пов’язане із Байденом для них – це щось не те. Я намагався допомогти їм зрозуміти, що такий чорно-білий погляд на світ грає з ними злий жарт.
Ви всі знаєте, скільки люди Путіна витратили зусиль за останні приблизно 20 років на пропаганду, у першу чергу спрямовану на Захід, на Америку. У них є багато “корисних ідіотів” .
Наприклад, проплачена людина розповсюджує інформацію, боти це підхоплюють, це приходить до чесної наївної людини. Вона бачить пропаганду, яка йде із різних американських ресурсів і для неї це об’єктивна інформація. “Путін борець з ЛГБТ, Путін борець із різними ліберальними відхиленнями, Путін за традиційні цінності, Росія намагається перешкодити ліберальним колам на Заході, розповсюдити це на світ того, що було Радянським Союзом” – дуже багато людей в Америці думають, що Путін щирий православний християнин. Ми намагаємося їм розповідати правду, але люди дуже недовірливо до цього ставляться, бо вони прямо з американських ресурсів отримують цю російську пропаганду у вигляді різних “об'єктивних фактів”.
Тому це не просто, але з того часу, як все більше інформації починає розповсюджуватися із конкретними підтвердженнями, люди починають потрохи міняти своє ставлення. Це відноситься не тільки до Америки, але й до Європи. Особливо я зустрічав у Німеччині, Швейцарії, Австрії тих людей, які мені так казали. Російські німці, які приїхали, наприклад, із Середньої Азії багато років тому, продовжували дивитися російські канали.
Вони говорять: “Наші європейські засоби інформації намагаються змусити мене ненавидіти Путіна. А я не хочу його ненавидіти”.
І я відповідаю: “Правильно, не треба ненавидіти нікого, але треба знати правду”.
– Ну ось вони намагаються нав’язати мені свій погляд і змусити мене.
–Змушувати не потрібно. Хочете послухати мою розповідь про Бучу? При тому це розповідь людини, яка була у Бучі за місяць після визволення міста, коли вже все було прибрано.
– Ну розкажіть, а ви дійсно там були?
– Так, я дійсно там був. А люди з нашої громади там були ще із самого початку.
– Так? Тобто ви це підкреслили не з українських медіа?
– Ні, я живий свідок.
– Тоді розкажіть.
Це реальна проблема.
Ви знаєте, що українська медійна сфера була дуже слабка. Я не кажу, що на одну брехливу пропаганду треба включати іншу, напів брехливу пропаганду, але ж можна було зовсім по-іншому давати інформацію, можна було представляти реальні факти як зараз. На швидку руку українські медіа перебудувалися і це допомагає і західним більш-менш об’єктивним ресурсам теж перебудовуватись.
Динаміка добра, але ситуація непроста.
Чи допомагають американські церкви, релігійні спільноти українцям? Як само?
Вони не просто допомагають, це величезна допомога. Я знаю щодо гуманітарної допомоги різних видів, наприклад, ми отримали спеціальний медичний стоматологічний вагон. У нашій громаді є різні лікарі-стоматологи, які із цим вагоном виїжджали до ЗСУ. Вони лікували за пару днів десятки бійців і це завдяки тому, що прислали цей стоматологічний вагон зі стоматологічним обладнанням. Ми зараз передали це повністю ЗСУ. Це невеликий приклад, але їх сотні і тисячі.
У Львові я був у справжньому підземному містечку – “Сумка Самарянина”. Там польові госпіталі, там дуже багато всього, це щось неймовірне. Вони також зробили кілька таких баз в кількох містах України.
Деякі із наших громад майже повністю переключилися на допомогу людям, використовуючи поміч західних, особливо американських церков, громад.
Я маю кілька друзів віруючих, які лобіюють інтереси України у конгресі і серед інших структур. Вони дуже успішно це роблять, без галасу, але вони вірні віруючі друзі України.
Побоювання української корупції дуже серйозні і тому деякі величезні американські фонди воліють допомагати скоріше через ті церковні об’єднання в Америці і через ті місії, які мають дуже добру репутацію. Вони хочуть, щоб усе йшло через тих довірених служителів, яких вони знали ще до війни в Україні.
У Америці мене майже скрізь питали: “А що із корупцією?” І питали не просто якісь люди, бо у них зайва цікавість, а ті, які вже допомогли Україні і хочуть допомагати ще. Але вони вже зіштовхнулися із проблемами, коли хочуть перевірити куди пішла допомога і їм це не вдається.
Зі збройною допомогою проблем немає. Ми знаємо людей у Міноборони і наші друзі з Америки теж знають з іншого боку. Вони кажуть, що ніяких кричущих випадків вони не бачили.
Як ви сприймаєте розвиток месіанського християнства у світі? Як ви оцінюєте ставлення до нього в Європі та США?
Дуже серйозне ставлення. Давайте краще казати так: нам сьогодні в чаті написала з Німеччини одна жінка: “У нашому місті немає такої мексиканської громади, може ви знаєте?” Нашу громаду називали марсіанською, мексиканською ще деякі назви. Месіанська - це синонім християнської. Христос - месія, то можна сказати єврейська месіанська.
У Америці дуже серйозне ставлення до месіанських громад - там вони представлені на різних рівнях, їх багато, і їх поважають, вони мають різні контакти навіть з офіційними європейськими громадами. Не скажу, що в нас немає такого спілкування, але в нас воно проходить цілком приватно.
У Європі всі, хто цікавляться єврейським служінням, знають про українські месіанські громади, тому нас запрошують на різні конференції.
В США теж, особливо останнім часом, дуже серйозно почали ставитись до українських месіанських громад.
Як воно буде розвиватися? Ну я можу сказати, як про це Біблія каже. Біблія каже, що чим ближче до кінця цього періоду історії людства, тим більшу роль гратиме єврейський народ, якщо сказати мовою Нового заповіту - це його месіанський залишок.
Ганна Осадча, Марія Дрозд, Катерина Миронова,
Сергій Кравченко та Олександр Грінік
для “Часу Таврійського”
Квітень 2023 р.
Коментарі
Дописати коментар