«Ми готові зазнавати будь-яких труднощів, аби це допомогло вигнанню окупантів»

Світлина: Gazeta.ua

Вісім років тому Російська Федерація окупувала Крим та змусила мешканців півострова підкорятися її правилам. Життя кримчан розділилося на до та після. В Україні 26 лютого став Днем спротиву російській окупації.

Наш співрозмовник Рефат К., - корінний мешканець Криму, але мусимо змінити його справжнє ім’я, адже публічність може нашкодити. До моменту окупації він вів свій курортний бізнес та будував великі плани на майбутнє своєї справи та сім'ї. В інтерв'ю «Час Таврійського» розповів про те, як живеться кримчанам, які уже восьмий рік живуть під російською окупацією на своїй рідній землі.

Що відбувалося у перші дні окупації? Розкажіть про ваше ставлення до цих подій.

Перше почуття – це був шок. Те, що відбувається, є якимось нереальним. Ми розуміли, що референдум незаконний, ми не брали участі в ньому. Також був страх перед нескінченними колонами військової техніки, ряжених козаків. Ми не знали, що від них чекати… Було почуття, що нас кинули «на поживу» ворогові. Особливо стало неприємною новиною, що наші війська не чинили опір і невдовзі вийшли на материк, незважаючи на те, що населення Криму всіляко підтримувало наших військових.

Мої друзі та знайомі намагалися рідше виходити на вулицю, виникло почуття замкнутості. При зустрічі з перехожими намагалися не вступати в діалог, щоб уникнути конфліктних ситуацій, була ймовірність, що твій опонент радий Росії. Спочатку над нашими будинками дуже низько літали гелікоптери, з’явилися незнайомі, чужі люди з незвичним для кримчан акцентом, певно, з російської глибинки. Ці люди приїхали до нашого Криму для створення масовості телевізійної картинки, для участі у референдумі під виглядом місцевих жителів.

Які дії проти окупантів робили жителі Криму на той момент?

У перші дні окупації (перед референдумом) жителі Криму виходили на демонстрації, сподіваючись змінити те, що відбувається, і щоб нас почув увесь світ, про нашу незгоду. Проти учасників мітингу використовувалися методи фізичного впливу та морального тиску, а також учасників мітингів по всьому Криму згодом притягали до адміністративної відповідальності, присуджуючи драконівські штрафи. Проукраїнські жителі під час буремних днів допомагали нашим військовим у заблокованих частинах. Передавали їжу, медикаменти.

З якими труднощами ви зіткнулися у той складний період?

Тотальне неприйняття нових «господарів», їхніх законів, товарів (у тому числі і продуктових). Це створювало відчуття стресу і як наслідок погіршувало здоров'я на нервовому ґрунті. Коли Україна проводила енергоблокаду півострова, ця ініціатива була зустрінута нашими з розумінням, труднощі з відсутністю електроенергії вирішувалися покупкою генераторів, ми готові були зазнавати будь-яких труднощів, аби це допомогло вигнанню окупантів. Проблеми виникли також у підприємців, треба було перереєструвати бізнес та налагодити постачання з Росії. Я пам’ятаю випадок, який мені розповіла знайома продавчиня, що приїхали представники російських виробників ковбас і пропонували свою продукцію, щоб укласти договори. Один із представників купив шматок місцевої ковбаси «Скворцово», спробував її, і чесно зізнався, що їм нема чого запропонувати, сказавши «ваша ковбаса смачніша». І це була правда, на полицях стали з’являтися продукти огидної якості, несмачні цукерки, а особливо шоколад. Дуже поганої якості стала молочна продукція.

Чи можливо прожити у Криму без російського паспорта?

Повноцінного життя без російського паспорта в Криму сьогодні не можна собі уявити. Першими, кого змусили отримувати паспорти були лікарі, вчителі, службовці та інші бюджетники. Особливо в чергах за паспортами виділялися пенсіонери, яких було дуже багато. Вони, мабуть, бачили повернення СРСР. Тим більше що Росія збільшила їм пенсію, таким чином підкупила їх. Мені вдавалося не отримувати російський паспорт протягом двох років, поки не довелося звернутися до лікарні у зв'язку з погіршенням здоров’я. Мені відмовили у допомозі через відсутність російського паспорта та страхового поліса. Довелося отримати аусвайс (так ми тоді їх називали). Потім довелося відстоювати черги, щоб отримати номерного знака автомобіля російського зразка, адже стало неможливо пересуватися автомобілем на українських номерах. Двічі отримав штрафи і постала загроза вилучення автомобіля на штрафмайданчик.

Чи була єдиною позиція кримчан на ситуацію, що склалася?

Ні. Окупація поділила суспільство на дві сторони. Лінія поділу пройшла навіть через сім’ї. Бували ситуації, коли дружина з чоловіком проводять час у палких суперечках, які іноді призводять до розвалу сімейної пари. Люди згрупувалися на однодумців «за Україну» та «за Росію» і стали менше спілкуватися один з одним, щоб уникнути конфліктних ситуацій.

Як всім відомо, РФ веде активну роботу над формуванням громадської думки. Як ви до цього ставитеся?

Я вважаю, що насправді це є пропаганда. Насамперед можна зазначити, що зникли з ефіру радіостанції музичного та розважального спрямування, а ті, що працюють, нав’язують інформацію, покликану створити відчуття свята повернення до рідної «гавані». Транслюється музика часів СРСР, викликаючи ностальгію за радянським союзом у переважно жителів старшого віку. Обурює позиція вчителів у школах, які ще зовсім недавно на уроках вивчали гімн України та навчали дітей любити Батьківщину, а тепер змінили прапори та вчать любити нову Батьківщину. Я вважаю, що ця діяльність не варта звання вчитель. Багато вчителів не згодні і їм доводиться приховувати свої почуття, але багато хто пішов шляхом зради і відверто ради окупації (ці вчителі здебільшого мають родичів у Росії і на будь-яких голосуваннях при Україні підтримували Партію Регіонів, відому своєю любов’ю до РФ). За 8 років виросли діти, які ще в 14-му нічого не розуміли, а тепер завдяки пропаганді, а також нескінченним військовим заходам у школі виховується покоління дітей із неправильним сприйняттям правди, що може призвести до ворожих поглядів до держави Україна. Я вважаю, що це велика проблема і Україні треба більше залучати молодь до навчання в українських вищих закладах, створюючи привабливі умови при вступі та проживанні, надаючи матеріальну допомогу.

Крим вже восьмий рік перебуває в окупації, покращилася чи погіршилася якість життя за цей період?

До чогось вже звикли, до чогось пристосувалися, навчилися виживати, але в душі ми чекаємо на повернення в Україну. Але загалом, якщо порівнювати життя при Україні та за Росії, безумовно, життя в Україні було незрівнянно кращим. Була впевненість у завтрашньому дні, була стабільна робота та зарплата, не було озлобленості та страху за майбутнє своїх дітей. Велику проблему сьогодні викликає переміщення через кордон. У багатьох людей є родичі в Україні, і ми не маємо можливості часто бачитися, навіть спілкуватися по телефону неможливо, бо тут не працюють українські оператори. Один порятунок – скайп, вайбер, ватсап, і якщо є інтернет. Також проблема із ліками. В аптеках продаються ліки, які зовсім не лікують, певне, суцільна підробка. Хороші ліки коштують дуже дорого та їх важко знайти. Іноді просимо друзів чи знайомих, які приїжджають із України, привезти потрібні ліки, розуміючи, що при перетині кордону їх можуть вилучити. У будь-якому випадку, ми мріємо повернутися в Україну. І навіть багато хто з тих, хто ходив на референдум, визнає, що припустилися помилки.

Шефіка Гаспринська, «Час Таврійського»

Читайте також: «Репортаж із минулого: як окуповували Крим»